Море з найдавніших часів служило сценою, на якій розгортались найфантастичніші історії за участю жахливих потвор. Воно й зрозуміло. На відміну від суші, океан весь час у русі, постійно змінюється, течії збивають кораблі з курсу, бурі загрожують загибеллю. Морська вода холодна і темна, її не можна пити у великих кількостях. Яким ще істотам накажете там жити?
Морські чудовиська, які жили в думках людей епох середньовіччя та відродження — моторошні зубасті тварини, довгі змії, прекрасні сирени та ряд інших химерних істот, — стали героями двох нових книг. «Морські чудовиська на картах Середньовіччя та Ренесансу» (Sea Monsters on Medieval and Renaissance Maps) Чета ван Дузера та «Морські чудовиська: подорож найчарівнішими картами світу» (Sea Monsters: A Voyage around the World's Most Beguiling Map) Джозефа Ніґа присвячені насамперед ілюстраціям, частину яких ви бачите тут.
Для укладачів цих карт монстри були не просто маргіналіями або грайливими картинками, морські чудовиська мали водночас зачаровувати та розповідати, чого слід чекати від неприборканої стихії. Більшість ілюстрованих карт призначалась не для навігації, а для оздоблення апартаментів заможних людей. Проте чудовиська виконували не лише декоративну функцію. Адже картографи і розважали, і передавали справжню, на їх думку, інформацію про те, кого можна зустріти у відкритому морі. До того ж, художники черпали натхнення у творах вчених авторитетів.
В ті часи була популярною висловлена Плінієм Старшим в I столітті теорія про те, що у кожної сухопутної тварини є морський еквівалент. Вважалось, що існують морські собаки, морські леви, морські свині і т. д. Деякі назви дожили до наших днів. Наприклад, морськими левами ми називаємо підродину вухатих тюленів, а морськими свинями — родину зубатих китів та рід глибоководних морських огірків (до огірків ці родичі морських зірок, звичайно, теж не мають ніякого відношення). Але в середньовічній уяві морські чудовиська були в буквальному сенсі гібридами риб з відомими наземними тваринами.
Тим не менш, істоти на деяких ілюстраціях були ближчими до реальних тварин, хоч і зазнали монструозної деформації. Китів, як правило, малювали зі страшними головами, які були чимось середнім між мордою собаки і головою птиці, їм домальовувати бивні і великі зуби, а також приписували здатність викликати водяний смерч. Незважаючи на те що кити мають, як правило, м’який характер, їх часто зображували атакуючими кораблі. Малоймовірно, що такі зіткнення траплялись часто, але легко зрозуміти жах моряка, який побачив у воді китову спину, довжина якої більша за довжину судна. А що як вистрибне? А що як нападе? Ніколи не знаєш, що на думці у цього велета.
Оповідки неосвічених моряків служили головним джерелом для художників і письменників, які намагались описати морських мешканців. Звідси історії про сирен, чий спів змушує людину кидатись в море на вірну смерть, про спрутів з рачачими клешнями, про різноманітних змій і червів. Ці байки лягли в основу текстів з природничої історії та малюнків на картах. Потім ці карти надихали мандрівників відправлятись в далекі моря, щоб своїми очима побачити всі ці чудеса.
Зокрема зусиллями останніх, до кінця XVII століття морські чудовиська починають зникати з карт. В Європі розвивалась наука, а поява друкарських верстатів полегшила поширення реалістичних зображень. З розвитком технологій розвивалось і розуміння океанів та навігації, відтепер акцент ставився на здатності людини приборкати стихію, вправному мореплавстві та веденню торгівлі на морі. На картах замість монстрів стали частіше малювати кораблі.
Ілюстрації на картах все ще робились, але вони набули більш практичного значення. Так, зображення корабля свідчило про те, що в цьому місці існує безпечний прохід. Риби і кити підказували місця для промислу. На одній з карт початку XVII століття зображуються пізнавальні сценки забою і оброблення кита: найбільші морські тварини перестали бути чудовиськами і перетворились на товар. Море стало сприйматись як джерело ресурсів, а не похмура безодня.
Але якщо ви думаєте, що ми втратили почуття благоговіння перед морем, яким так і віє від цих старих карт і текстів, не варто забувати, що океан навіть зараз все ще не до кінця вивчений. Наприклад, тільки в цьому році вперше вдалось зняти на відео гігантського кальмара і 5-метрову великороту акулу, і кожне з цих створінь має ще багато секретів. Нас не перестає вражати біолюмінесценція глибоководних мешканців і сюрреалістичний мерехтливий рух косяків, які складаються з мільйонів крихітних рибок. Благоговіння перед таємницями океану нікуди не поділось, просто сьогодні в його основі лежить не фантазія, а факти.
