Під час війни змінюються пріоритети, цінність і доступність металів. Ті з них, що використовуються для виготовлення снарядів (мідь) і спеціальних сталей (нікель), стають стратегічною сировиною. Ускладнюється імпорт. З іншого боку, довговічність і тим більше краса монет стають відносно менш важливими, тим більше що війну незмінно супроводжує інфляція.
Під час Другої світової війни Німеччина перейшла від монет з бронзи і нікелю до цинкових, алюмінієвих і залізних монет. Такі ж монети карбували для окупованих країн — Бельгії, Чехії, Богемії і Моравії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Югославії.
У карбуванні союзників Німеччини також відбулись великі зміни. Болгарія перейшла від мідно-нікелевого сплаву до сталі. Фінляндія спочатку відмовилась від мідно-нікелевого сплаву на користь міді або зменшила вагу мідних монет (залежно від номіналу), а в 1943 році перейшла на карбування сталевих монет. Угорщина замінила бронзу або мідно-нікелевий сплав в дрібних монетах (залежно від номіналу) на сталь в 1940-1941 роках і потім на цинк в 1943 році; в більших монетах срібло змінилось в 1941 році на алюміній. Італія відмовилась від карбування дрібних монет з бронзи; нікелеві монети в 1939 році замінили на монети з акмоніталу, сталевого сплаву, який існував в двох варіантах: 72% заліза, 18% хрому і 10% нікелю (магнітний) в 1939 і 1940 роках та 82% заліза і 19% хрому (немагнітний) в 1939-1943 роках; таким чином, більш ранні монети бувають і магнітні, і ні. При цьому, оскільки сталь — твердий матеріал, монети погано піддавались карбуванню та мали дуже низький рельєф.
Війна торкнулась не лише європейських країн. США в 1943 році карбували центи не з міді, а зі сталі, вкритої тонким шаром цинку; а в 1944-1946 роках — з мідного сплаву з використаних гільз. Ці ж сталеві заготовки використовували в 1944 році для карбування монет звільненої Бельгії. П'ятицентові монети, які до і після війни карбували з мідно-нікелевого сплаву (в США вони так і називаються «нікель»), в 1942-1945 роках складались з 56% міді, 35% срібла і 9% марганцю.
Канада замість нікелевих п'ятицентовиків в 1942-1943 роках карбувала монети з томпаку (різновид латуні, сплав 88% міді і 12% цинку), а в 1944-1945 роках — з хромованої сталі. Ймовірно, досвід виявився вдалим, і такі ж п'ятицентовики регулярно карбувались з 1951 року.
Японія під час війни експериментувала з монетами з олова, точніше, зі сплаву олова і цинку. Доти в Південно-Східній Азії цей м'який і тому не дуже підходящий для монетного карбування метал використовували для монет Сіаму (Таїланду) і нідерландських колоній. Трохи раніше, в 1938 році, коли все вже було зрозуміло, вперше ввели в обіг дрібні алюмінієві монети, знизивши їх вагу зі вступом у війну. Великі ж номінали карбували з алюмінієвої бронзи замість колишнього нікелю, а потім теж з алюмінію. А в самому кінці війни в Японії були випущені монети з глини і пробні монети з порцеляни.
І навіть далекі від театрів військових дій Болівія і Бразилія відмовились від мідно-нікелевого сплаву на користь цинку і алюмінієвої бронзи відповідно.
Як видно з прикладів вище, зміна металу без зміни малюнка була не єдиною формою реакції на дефіцит деяких металів — це могло бути як зменшення ваги монети за рахунок діаметра, товщини монетного кружка, центрального отвору, так і просто відмова від карбування розмінної монети. В СРСР в 1942 і 1944 роках не карбувались монети номіналом 1, 2, 3 і 5 копійок, а інші були випущені в менших, ніж звичайно, кількостях (наприклад, 10- і 15-копійчані монети 1942 року) — вони рідкісні і тому дорогі. 1 і 2 копійки не карбувались і в 1943 році.
З іншого боку, Великобританія нічого не змінювала в монетному карбуванні (крім, можливо, тиражів), і навіть монети уряду Норвегії у вигнанні карбували в Лондоні з нікелевої латуні. Тираж цих монет був порівняний з тиражем довоєнних і окупаційних монет, але більшість була переплавлена, і монети цієї серії зараз рідкісні.
