Ельфи були популярною темою в художній літературі протягом століть, починаючи від п'єси Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі» закінчуючи класичними фентезійними романами Дж. Р. Р. Толкіна. Проте в п'єсах, книгах та казках вони оселились порівняно недавно — у минулі століття вони жили в думках людей, а віра в існування фей та ельфів була широко розповсюдженою серед дорослих та дітей.
Вважається, що як і феї, ельфи — чарівні мініатюрні перевертні. (Шекспірівські ельфи були крихітними крилатими істотами, які жили на квітах і грайливо пурхали навколо них.) За описами англійські ельфи-чоловіки на вигляд були схожими на стариганів, хоча ельфи-дівиці завжди були молодими і вродливими. Як і люди того часу, ельфи жили в королівствах, які знаходились в лісах, на лугах або всередині стовбурів дерев.
Ельфи, феї та лепрекони тісно пов'язані у фольклорі, хоча конкретно ельфи з'явились в ранній скандинавській міфології. В 1500-их роках люди почали включати «ельфійський» фольклор в історії та легенди про фей, і вже у 1800-их феї та ельфи практично стали різними назвами однієї чарівної істоти.
В результаті як і феї, ельфи заробили репутацію жартунів та пустунів, їм почали приписувати різні незвичайні повсякденні явища. Наприклад, коли волосся людини або грива коня заплутувались у вузол, його називали «замком ельфа» (англ. elf-lock) і вважали це витівками чарівних бешкетників, а коли дитина народжувалась з родимою плямою або вадою, казали що це «ельфова мітка».
В енциклопедії «Духи, феї, лепрекони та гобліни» фольклориста Керол Роуз говориться, що хоча іноді ельфи були доброзичливими по відношенню до людей, вони також могли вершити страшну помсту будь-якій людині, яка їх ображає. Вони могли красти немовлят, худобу, молоко та хліб або накладати на молодих людей довготривалі закляття. Прикладом цього служить добре відома історія про Ріпа Ван Вінкля.
Еволюція ельфів
Пізніше з'явився інший тип ельфів, який дещо відрізнявся за природою та формою від мініатюрних бешкетників давнини. Деякі ельфи, як описано в трилогії «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкіна, людського зросту, стрункі та вродливі, з прекрасними — майже ангельськими — рисами. Персонажі Толкіна переважно базувались на його дослідженнях скандинавського фольклору, тому не дивно, що його ельфи могли бути високими та білявими. Хоча вони і не безсмертні, ці ельфи живуть сотні років. Вони також стали одним з основних елементів сучасної фантастики.
Гері Гайгекс, один з творців настільної рольової гри «Підземелля і дракони», не лише був під впливом ельфів Толкіна, але й зіграв важливу роль у їх популяризації, включивши ельфів до рас (разом з людьми), за які можуть грати гравці.
У будь-якій своїй формі ельфи тісно пов'язані з магією та природою. Як і у випадку з феями, вважалось що ельфи таємно крали здорових людських немовлят і замінювали їх своїми. Підкидько на перший погляд нічим не відрізнявся від людського немовляти, але якщо він серйозно хворів або мав примхливу вдачу, батьки могли запідозрити, що їх власна дитина була викрадена ельфами. Були навіть легенди, які давали батькам вказівки щодо того, як повернути викрадену дитину назад.
Здається, що кожне покоління по-своєму використовує ельфів в своїх історіях. Вже згадувані лепрекони історично були пов'язані з одним типом роботи (шевська справа), тому не дивно, що багато загальновідомих (і комерційних) образів ельфів зображують їх працелюбними працівниками — згадаймо, наприклад, ельфів Санта Клауса. Фольклор, як і мова та культура, постійно розвивається, і ельфи, ймовірно, завжди будуть з нами, в тій чи іншій формі.
