Справа «сибірських сепаратистів»

mia для розділу статті / 20.08.2014 / Джерело

Питання децентралізації влади в Росії має досить довгу історію. Зокрема воно пов'язане із зародженням в Сибіру ідей автономії та незалежності від столиці аж до створення окремої сибірської держави.

Першими питання про децентралізацію управління Росії поставили декабристи. П.І. Пестелю належить перше визначення терміну «федералізм» у застосуванні до російської практики. «Федеративними ж називаються ті держави, — зазначав він, — в яких області, що їх складають, хоча і визнають спільну над собою верховну владу і зобов'язуються спільно діяти у всіх зовнішніх зносинах, але при всьому тому право своє зберігають закони робити і постанови видавати для власного свого внутрішнього громадянського і політичного утвору і влаштовувати своє правління на власний свій розсуд». Як бачимо, національний аспект в дефініції відсутній. Конкретний варіант федеративного устрою на основі викладених вище принципів міститься в конституційному проекті декабриста М.М. Муравйова, який запропонував розділити Росію на 13 держав, у тому числі Обійську і Ленську в Сибіру, на чолі з Палатами виборних і Державними думами.

Новий етап розробки російської моделі федералізму (регіоналізму) пов'язаний з іменами М.І. Костомарова і О.П. Щапова. Основу історичної концепції першого становила ідея про наявність у всіх народів, що населяють Російську державу, «федеративних начал», які повинні сприяти утворенню федерації. При цьому ідею федерації Костомаров виводив з національних відмінностей окремих народів. З іншого боку, вивчаючи історію Північно-Західної Русі (Псков, Новгород, Твер), місцеві вічові порядки і традиції, він висуває принцип «народоправства» як основний елемент громадського самоврядування, який передував самодержавству і протиставлявся йому. Восени 1859 р. Костомаров став читати курс лекцій з російської історії в Петербурзькому університеті. Лекції історика викликали великий інтерес у студентства і суспільства, породили жваву полеміку у пресі. Студенти-сибіряки, котрі навчалися в той час у столиці, охоче відвідували ці лекції. На молодих вихідців із Сибіру лекції справили велике враження, про що неодноразово писали згодом Г.М. Потанін і М.М. Ядрінцев, які характеризували Костомарова як «справжнього друга обласного відродження» і федераліста.

На відміну від Костомарова, для Щапова джерелом теоретичних побудов був власне Сибір, з історії колонізації якого він черпав приклади народного устрою, самобутності розвитку та ініціативи. Земсько-обласна теорія, сформульована Щаповим, стала великою подією в історії розвитку російської історичної думки. Поруч з ідеєю про народ як вирішальний фактор історичного процесу Щапов поставив іншу думку — про роль областей як складових частин Російської держави в минулому, сьогоденні і майбутньому цієї держави, про необхідність вивчення історії окраїн. Сутність федералізму для Щапова становив не національний аспект, а місцеві (обласні) особливості великоруського народу, які склались в процесі колонізації нових територій під впливом природно-кліматичних, економічних та етнографічних умов. Таким чином, Костомаров і Щапов в 50-60-і рр. XIX ст. сформулювали два протилежні підходи до проблеми федеративного устрою Росії — за національним та територіальним (регіональним) принципами. Обидві ці теорії отримали досить широке поширення серед студентської молоді Петербурга.

Значним був вплив на майбутніх сибірських обласників народницьких ідей, які панували в той час в російському визвольному русі (О.І. Герцена і М.Г. Чернишевського), і анархо-федералістських уявлень М.О. Бакуніна. Зокрема, Герцен слідом за декабристами помітив у сибірського селянина специфічні риси характеру, виховані суворою боротьбою з природою і відсутністю кріпацтва. Дані обставини зробили сибірського селянина більш войовничим, винахідливим, готовим давати відсіч, а «далеч церков» залишала розум сибіряка більш вільним, ніж у селянина Європейської Росії. Разом з тим Герцен розглядав Сибір не як колонію, а як величезну область Руської держави. Він вважав, що після повалення самодержавства Росія повинна представляти федерацію або навіть конфедерацію областей на чолі із Земським собором. Так, в червні 1863 р. він заявив: «Ми визнаємо за окремими провінціями повне право на всяку автономію, на повне розірвання». Послідовно ідею обласної автономії проводили в прокламації «Молода Росія» П.Г. Заїчневський (квітень 1862 р.), автори листівок «Великорус» (вересень 1862 р. і січень 1863 р.). В останній проголошувалось: «Хай живе союзна конституція Русі, України і Сибіру».

Для більшості майбутніх сибірських обласників студентські роки, проведені в Петербурзі, стали часом знайомства з суспільно-політичним життям Росії. Згодом Потанін так визначив для себе і своїх однодумців значення перебування у столиці: «Три роки, проведені мною і Ядрінцевим у столиці, були, можливо, найважливішими у нашому житті, це були роки нашого політичного виховання. У ці роки визначилась наша політична індивідуальність, спрямувались наші політичні погляди, було указано нам особливе місце в суспільній діяльності».

Перші практичні кроки з організаційного оформлення однодумців відносяться до 1852 р., коли в Казані утворилось земляцтво студентів-сибіряків (О.П. Щапов, Г.З. Єлісєєв, О.М. Балакшин, О.Я. Орлов, С.С. Шашков, І.О. Худяков, С.Я. Капустін та ін.). Однак набагато більше значення в формуванні суспільно-політичних поглядів обласників зіграло земляцтво сибірських студентів у Петербурзі. Приблизно в 1858 р. з ініціативи М.С. Щукіна виникає невелике об'єднання сибірських студентів, яке раз на тиждень збиралося у нього на квартирі. В земляцтво увійшов Сидоров, виходець з городових козаків м. Кузнецька Томської губернії, який навчався разом із Щукіним в Педагогічному інституті, а потім перейшов до університету. До них приєднались Пєсков, Буланов, Перфільєв, Фьодоров-Омулевський. Члени об'єднання вирішили присвятити себе служінню Сибіру. Щукін вважав необхідним видавати в Іркутську літературно-публіцистичний журнал і відкрити в регіоні університет. Саме Щукін долучив до земляцтва Потаніна, ввів його в коло петербурзьких громадських діячів і умовив написати в «Колокол» викривальну статтю про сибірські порядки, яка за його посередництвом там була опублікована.

Гурток розпався в кінці 1859 р. через від'їзд Щукіна в Іркутськ і в результаті особистого конфлікту Потаніна і Сидорова через лідерство. Знову сибірське земляцтво оформилось до кінця 1860 року, коли Ядрінцеву і Потаніну вдалось об'єднати близько 20 чоловік (М.І. Наумов, Ф.М. Усов, брати Лосєві та ін.). Збори земляцтва відвідували І.В. Фьодоров-Омулевський, В.І. Перфільєв, І. Пірожков, П.П. Джогін, В.І. Березовський, І.О. Куклін, Ч.Ч. Валіханов, С.С. Шашков, І.О. Худяков, М.М. Пестерєв і С.С. Попов.

Спочатку сходки сибіряків не мали чіткої спрямованості, але поступово стало вимальовуватись коло питань, яке привертало загальну увагу: залежне становище Сибіру, напрям перетворень і майбутнє регіону. Основою формування гуртка стала оцінка положення Сибіру як колонії. Учасники руху намагались відповісти на питання про причини серйозного відставання в розвитку економіки Сибіру в порівнянні з колишніми колоніями європейських держав у Північній Америці та Австралії, освоєння яких почалось приблизно в один і той же час. Попервах обласники доходили висновку про те, що винні в цьому штрафна колонізація краю (заслання кримінальних елементів) і свавілля чиновників.

Вже в першій половині 1860-х рр. учасники руху в своїх публікаціях, листуванні, публічних виступах формували підходи до минулого, сьогодення і майбутнього регіону. Заселення Сибіру і розвиток його продуктивних сил, на їх думку, були пов'язані виключно з діяльністю народних мас, найбільш підприємливих і волелюбних елементів. «Сибір завойований і населений народом; він відкритий Єрмаком і зайнятий козаками. Всі головні заходи в його колонізації виконані окремими особами без урядової участі», — стверджував у 1860 р. Потанін. Колонізація Сибіру, на думку Ядрінцева, була виключно результатом народної творчості, яку використовувала самодержавна держава. «Покажіть мені інший народ в історії світу, — вигукував він, — який би за півтора сторіччя пройшов би простір більший за простір всієї Європи і утвердився на ньому? Ні, ви мені не покажете такого народу».

Ядрінцев і Потанін вже тоді підійшли до розуміння відмінності колонізації (перш за все як землеробського освоєння нових земель) і колоніальної політики. Процес колонізації Ядрінцев трактував як прагнення народних мас звільнитись від кріпосницьких порядків і розвиватися вільно. «Громада Єрмака вказала дорогу переселенцям. Народ кинувся натовпом в нову землю, як притулок від різних утисків за царювання Іоанна Грозного, згодом від нестерпних німецьких реформ Петра. Народ біг, щоб позбутися утисків воєвод, від офіційної приписки до міст, від важкої податі і бюрократизму. Розкольники йшли зберегти свою віру в скитах, промисловці — добути хутра, торговці — вільно торгувати з сибірськими інородцями. Ці спонукання, котрі керували народом, показують самобутнє народне прагнення і чисто народний погляд на Сибір як на країну, де повинні розвиватися самобутньо і вільно народно-слов'янські сили», — писав він у 1865 р.

Вільно-народна колонізація в поєднанні з природними багатствами Сибіру повинна скласти, на думку ідеологів руху, міцну основу швидкого розвитку продуктивних сил не лише регіону, але і всієї Росії. Російський народ заклав тут нові засади для продовження свого життя, прозорливо зазначав Потанін, і «якщо уявити в майбутньому Сибір так само населений, як нині Європейська Росія, то не можна не подумати, що центр тяжіння російської держави повинен перейти на нього». Однак ці можливості (вільно-народна колонізація і природно-сировинні багатства) не привели до розвитку продуктивних сил регіону, підвищення рівня добробуту місцевого населення. Більше того, помічав Ядрінцев, «через двісті з гаком років ми бачимо в країні нечисленне населення, розкидане на величезному просторі, яке лише задовольняє свої перші потреби, задовольняючись дрібною промисловістю. Ми бачимо бідні містечка, розорені обурливими насильствами і грабежами приїжджих воєвод і губернаторів, які зловживають владою». Основна причина всіх лих і бід, на думку обласників, крилася «в особливих суспільних умовах Сибіру як штрафної і економічної колонії».

Таким чином, обласники 1860-х рр. розглядали Сибір як колонізовану окраїну Росії. Головними дійовими силами цього процесу вони вважали вільнолюбні і заповзятливі елементи російського народу. Однак результатами народної творчості скористалась держава, яка перетворила регіон на свою економічну колонію і гальмує розвиток економіки та культури. Виходячи з наявної інформації та загальних уявлень про подальший розвиток Сибіру, прихильники руху сформулювали свою економічну платформу. Езоповою мовою виклав її в публічних лекціях С.С. Шашков: «Для успішного заселення та обробки землі, для раціонального устрою і всебічного розвитку Сибірської колонії необхідно відкинути старі принципи і скоритися новому духу життя, який вже проноситься над землею, змітаючи віковий задушливий пил невігластва, звалюючи старих ідолів і вливаючи нове життя в одряхлілі від сну народи».

Потанін запропонував насамперед установити «рівність шансів для надбання багатств», а для цього «запровадити покровительство сибірської торгівлі та заводської промисловості», «поліпшити побут робітників на золотих копальнях, на гірничих заводах і на риболовних оброчних статтях на низов'ях Обі і Іртиша», відмовитись від насадження приватного землеволодіння. Разом із Шашковим він виступив за стимулювання вільного переселення до Сибіру.

Серйозну увагу звернули обласники на діяльність сибірської адміністрації, оцінюючи її в загальному контексті колоніального становища регіону. «Історія сибірської адміністрації, — писав Шашков, — це довга повість про страждання краю. Сибір не знав кріпосного права, але він знав адміністративне безправ'я». В лекціях 1864-1865 рр. Шашков розвинув цю тезу. На його думку, весь служилий стан від перших воєвод до сучасних йому губернаторів, виконуючи свої обов'язки, керувався лише прагненням збагатитися, грабуючи край і його мешканців. Приблизно в тому ж дусі оцінював діяльність місцевих чиновників Ядрінцев. У сукупності ж обласники обережно сформулювали положення про поліпшення сибірської адміністрації. Причому все це тлумачилось вельми широко: від побажань М.В. Загоскіна, «щоб подеколи бували у нас хороші чиновники», до вимоги введення в структури управління «місцевого елемента» у Ядрінцева.

Слідом за декабристами особливу увагу сибірські обласники приділили так званому «інородницькому питанню», тобто становищу і перспективам розвитку корінних народів регіону. Вони констатували їх тяжке становище, обумовлене нічим не обмеженим свавіллям і здирством з боку торговців, чиновників і власної родоплемінної знаті, названої Шашковим «виразкою свого народу». Крім того, Ядрінцев відкинув висновок ряду вчених про неминучість повного вимирання аборигенів Сибіру внаслідок низького рівня їх культурного розвитку. В якійсь мірі узагальнену думку прихильників руху з «інородницького питання» висловив в 1864 р. Щапов: «Всі вони чекають від нас допомоги з розвитку і кращого прояву сил на користь загальнонародну. Не хрестиками місіонерів, не тютюном і горілкою російських торгашів ми повинні схиляти, привертати їх до себе і своєї раси, не хитрістю і обманом, а російським хлібом і сіллю, дешевим, добросовісно продаваним товаром, добре влаштованими ярмарками, хорошими школами, людським поводженням з ними...»

Наступним пунктом програми руху стало питання про підготовку в Сибіру інтелігенції у власному університеті. Університет був центральним, але не єдиним пунктом обласницької програми розвитку освіти і культури. Вона передбачала створення шкіл, бібліотек, книгарень та друкарень. Великого значення надавали вони розвитку місцевої літератури та періодичної преси, організації власного літературно-критичного часопису. Обласники 1860-х рр. виступали з яскраво виражених просвітницьких позицій, спрямованих на підвищення освітнього і культурного рівня населення регіону. «Хай живе Сибір, освічений світлом науки і знання від гір Уральських до берегів Великого Океану», — вигукував Шашков, завершуючи свої публічні лекції в Томську у лютому 1865 р.

У свій час прихильники руху вважали, що розв'язати ці проблеми можна шляхом відділення Сибіру від Росії та створення в регіоні сибірської державності за типом США. Пізніше вони висловлювалися вже більш помірно і домагалися надання регіону автономії. Однак розвинути ці ідеї далі обласникам не вдалось. Над їх головами збиралися хмари. Діяльність молодих патріотів Сибіру не на жарт турбувала місцеву адміністрацію. У березні 1865 р. був відданий наказ про арешт Шашкова, і 7 травня в Красноярську на його квартирі був проведений обшук. Наприкінці 1864 р. агент-провокатор С.С. Попов в Іркутську доніс генерал-губернатору М.С. Корсакову про «дізнане ним конспіративне листування сибірських «сепаратистів», колишніх студентів С.-Петербурзького університету Григорія Потаніна в Томську, Миколи Ядрінцева в Омську, Серафима Шашкова в Красноярську і Миколи Наумова, який збирається з Петербурга до Тобольська».

Крім цього доносу, 21 травня 1865 р. у вихованця Омського кадетського корпусу Самсонова черговий офіцер відібрав прокламацію «Патріотам Сибіру». «Молодший брат Ф.М. Усова, кадет Гавриїл Усов, — згадував Потанін, — шукаючи в письмовому столі свого брата поштовий папір, знайшов списаний аркуш, це і була прокламація. Він прочитав її, зацікавився і, не сказавши нічого брату, забрав в корпус, щоб показати товаришам. Вона почала ходити по руках і потрапила до рук одного кадета, прізвище якого я забув [Самсонов. — Авт.], з недисциплінованим характером, що називається киргизькою дженди; на російську простонародну термінологію можна було б перекласти це слово — «дурной». Захопивши прокламацію, цей «дурний» юнак став користуватися нею, щоб виманювати у Гані Усова цигарки, які він приносив в корпус з квартири брата. Він обіцяв Гані віддати прокламацію, коли той дасть йому цигарки, але всякий раз обманював його; отримає цигарку і втече з нею. Нарешті вони умовилися віддати; один — цигарку, а інший прокламацію з рук в руки; пішли в затишний куточок, справили обмін і почали курити. Черговий офіцер, обходячи камери, відчув тютюновий запах, пішов назустріч йому і накрив злочинців. Офіцер почав шарити в кишенях кадета, сподіваючись знайти в них тютюн або цигарку, але замість забороненого тютюну знайшов обурливу відозву». Кадетам було по 16 років, і їх пристрасть до паління мала фатальні наслідки для прихильників руху.

За фактом виявлення прокламації в. о. генерал-губернатора призначив слідчу комісію на чолі з членом Головного управління Західного Сибіру, статським радником Ю.П. Пеліно. До неї увійшли жандармський підполковник В.П. Рикачов, колезький асесор О. Ларіонов, штабс-капітан Фредерікс. По гарячих слідах був проведений обшук на квартирі брата малолітнього кадета осавула Ф.М. Усова, «знайшли два літографічних верстата, про заведення яких говорилося у відозві», «відібрані виписки з «Полярної зірки» за 1858 р. і 10 листів до Усова від Г.М. Потаніна і А.Д. Шайтанова». В останніх увагу жандармів привернуло не лише побажання Потаніна нагнітати козачий патріотизм, а й «несхвальні відгуки про осіб царського дому», що потім було поставлено підслідним в провину окремим пунктом. Допитаний Ф.М. Усов засвідчив, що прокламація дісталась йому від Ядрінцева і про неї знали прапорщик Ф. Зімін, Шайтанов, Шашков та Щукін. Таким чином, слідству стало відомо про сибірський земляцький гурток.

23 травня були арештовані кадети Усов, Самсонов та Кір'янов. Комісія в рапорті на ім'я генерала Панова від 27 травня випросила дозвіл на арешти в Томську Ядрінцева, Потаніна і Є.Я. Колосова, прапорщика Зіміна в Ярославлі, Щукіна в Іркутську і Шашкова в Красноярську. Потанін, який добре знав багатьох омських чиновників і офіцерів, згадував: «...[Панов] не знайшов достатнього приводу до арешту мене, Ядрінцева і Колосова, на чому сильно наполягав Рикачов. Але останній мало не клявся, що в нашій компанії знайде автора відозви. Панов поступився».

Телеграфно були розіслані шифровані приписи. Оскільки в цей час Потанін, Ядрінцев, Колосов перебували на заїмці купця А.П. Пічугіна, заарештували і зробили обшук у них 27 або 28 травня. Тут і відбулися перші проколи в організації дізнання. Як зазначалося в постанові слідчої комісії від 1 червня: «Ці особи [Потанін, Ядрінцев, Колосов. — Авт.], після зробленого у них обшуку, не були арештовані, а тільки віддані під нагляд поліції і зобов'язані підписками не виїжджати з міста. Всі ці обставини сприяли політичним злочинцям Потаніну, Ядрінцеву, Колосову, які могли легко змовитись, як відповідати на питання, які їм будуть запропоновані». До того ж до 28 травня були переглянуті всі папери, вилучені у Потаніна. Частина їх в кількості 53 аркушів вилучається і прошнуровується, а решта повертається власнику. «Але, отримавши сього числа пропозицію Вашої Ясновельможності за № 207 про те, щоб всі папери без винятку були представлені в Омськ, — повідомляв томський губернатор, — посланий був мною ад'ютант штабс-капітан Афанасьєв відібрати знову отримані Потаніним його папери, але, за зізнанням Потаніна, деякі з них були вже ним знищені».

Несподіваний результат дав обшук на квартирі Щукіна 29 травня в Іркутську. Крім забороненої літератури була вилучена друга рукописна прокламація «Сибірським патріотам». На допиті він засвідчив, що листівку йому приніс вихованець місцевого військового училища Золотін і ознайомився з її змістом купецький син Тарасенко. 1 червня комісія запросила дозвіл на їх арешт, але тільки 17-го відповідний припис було послано в Іркутськ.

Проміжний підсумок розслідування підвів в рапорті від 31 травня 1865 р. у III відділення томський жандармський офіцер: «Але в числі листів кореспонденції його [Потаніна] з різними особами багато доводить; по-перше, стосунки його з особами, підданими засланню як викриті злими агітаторами, а саме з Бакуніним, Щаповим, Чернишевським та іншими; і, по-друге, здатність його співчувати різним червоних ідей особам...» За підсумками обшуку в Москві у Шайтанова жандармський полковник Воєйков повідомляв, що вилучені у нього матеріали «містять вияви соціалізму, революційний напрямок і нігілізм, а сам хорунжий Шайтанов особистість вельми чудова, на всі зроблені питання до роз'яснення знайденого у нього листування відповідав ухильно або відгукувався цілковитим незнанням».

Тим часом туго закручена спіраль поліцейського розшуку продовжувала стрімко розкручуватись. У різні куточки Сибіру з Омська йшли шифровані телеграми: провести «раптовий і невідкладний перегляд паперів» у такого-то, і «якщо знайдуть щось підозріле, то заарештувати і вислати в Омськ. В іншому випадку мати за ними негласний нагляд». Для подібного розпорядження достатньо було згадки того чи іншого прізвища у вилученому листуванні або під час допиту.

Слідчій комісії не вдалось (або вона не захотіла) зв'язати кінці розрізнених свідчень Щукіна і згаданих ним (Золотін, Ушаров, Комаров, Тарасенко), а також Шашкова. В результаті так і не були виявлені обставини появи відозви в Іркутську і його автор (автори). Інші залучені у справі зізнавались лише в тому, що читали або переписували прокламації. Саме по собі це було в новинку для російського революційного руху, оскільки, за авторитетним свідченням Б.П. Козьміна, в розглядуваний час «більшість заарештованих з політичних справ поспішали розповісти своїм слідчим все, що їм було відомо по справі, а іноді й більше того».

В обстановці, коли не вдалось встановити авторів прокламацій, проти заарештованих висувається обвинувачення в сепаратизмі і підготовці відділення Сибіру від Росії за допомогою збройного повстання. В принципі в протоколах допитів містились зізнання з цього приводу. 19 липня Шашков засвідчив: «Ідея самостійності Сибіру виникла в мені у бутність мою в Казані під впливом пануючих в літературі думок про децентралізацію і обласне самоврядування». На очній ставці Золотіна і Ушарова 16 серпня перший викривав другого, «що він сперечався з п. Щукіним про відділення Сибіру від Росії, п. Ушаров був п'яний, і він говорив, що Сибір можна відокремити зараз і явитись... у Забайкальський край і зробити там бунт, за допомогою прочитання якогось указу, а Щукін говорив, що народ треба насамперед вчити, а потім братися за справу». В узагальненому вигляді концепція «змови з метою відокремлення» викладається у «відвертому зізнанні» Потаніна на допиті 7-8 липня. Він розповів, що його діяльність полягала «у вихованні в сибірському юнацтві місцевого патріотизму за допомогою ідеї про майбутню долю Сибіру як незалежної республіки і в розробці цієї ж ідеї в літературі та науці». На пропозицію назвати осіб, яким це відомо, Потанін повідомив: «Кращі поборники цієї ідеї — я, Ядрінцев і Шайтанов. Відома ця ідея багатьом, ймовірно. Мною ж вона зроблена відомою Шайтанову, Усовим, Нестерову, Подкоритову і взагалі всім молодим офіцерам в Омську, які були при мені. У Томську — Колосову, редактору Кузнєцову, в Петербурзі — студенту Лукіну. Крім того, це відомо — Павліновим і Щукіну. Чи прихильні останні до цієї ідеї, не знаю. Д. Кузнєцов також не погоджувався з правильністю цієї ідеї. Колосов теж оскаржував».

Показання Потаніна, незважаючи на його бажання взяти на себе всю відповідальність за те, що трапилось, дозволили комісії стверджувати, що на чолі з Потаніним існувала змовницька організація, яка виникла ще в Петербурзі. Тому в інформації шефа корпусу жандармів Олександру II від 10 жовтня 1865 р. про хід слідства вже прямо стверджувалось: «Потанін зізнався, що якщо не він поклав початок сибірському сепаратизму, то значуще розвинув його і в прокламації «Патріотам Сибіру» мало такого, що б не було зобов'язане йому своїм походженням». Ядрінцев ж, «за власним зізнанням, діяв в ім'я сепаратизму Сибіру і з цією метою провадив свої ідеї в приватних листах і творах».

Розслідування добігало кінця. Комісія сортувала підслідних на винних і невинних, давала роз'яснення та відписки з приводу окремих осіб. 27 листопада 1865 р. вона закінчила роботу, підсумки якої були викладені в «Короткій записці до слідчої справи, проведеної в 1865 р. Комісією, заснованою в м. Омську з політичних злочинів». Потанін, Ядрінцев, Шашков та Щукін обвинувачувались в «зловмисних діях... спрямованих на повалення існуючого в Сибіру порядку управління і на відокремлення його від Імперії». Всім іншим, залежно від добутих доказів, інкримінувалось знайомство і співчуття цим задумам, переписування прокламацій, зберігання заборонених творів, несхвальні відгуки про осіб царського дому, ухилення від дачі відомостей і заперечування своєї провини. Звинувачення висувались стосовно 19 осіб.

Зібрані матеріали повіз у Петербург В.П. Рикачов. Після завершення розгляду всіх їх з тюремного замку (острогу) перевели до Омської фортеці, де звільнилось багато будівель через передислокацію значної частини гарнізону на південь. Місцем їх утримання стає гауптвахта. «Камери замикались лише на початку нашого сидіння в фортеці, потім вони були відчинені протягом усього дня і замикались тільки на ніч. Ув'язнені виходили навіть на платформу і тут розгулювали. Це була єдина ліберальна гауптвахта в Росії... Траплялось, що мої товариші крадькома йшли в місто, заходили в гості чи в пивну. Все це робилось обережно, так, щоб не влетіло черговому офіцеру. Товариші мої користувались пільгами стримано, я не пам'ятаю, щоб хтось при денному світлі вийшов за перила платформи; але після заходу сонця йшли в місто інколи більше половини ув'язнених».

Справа обласників викликала значний резонанс в регіоні. В.В. Берві-Флеровський, який відбував тоді заслання у м. Кузнецьку Томської губернії, зафіксував великий інтерес громадськості до розгляду в Омську: «Після арештів всі ознайомились з ідеєю про автономію Сибіру. Сибірський патріотизм пожвавився, зробився модним». Будь-який прояв вільнодумства розглядався тепер як результат діяльності «партії сепаратистів». Впливом обласників, зокрема, намагались пояснити появу в Томську 14 грудня 1865 р. витягів з прокламації «До молодого покоління». Пізніше органи політичного розшуку шукали, правда безуспішно, зв'язки прихильників руху з учасниками повстання польських засланців на Байкалі в 1866 р. і членами революційної організації М.А. Ішутіна — І.О. Худякова.

Два з половиною роки довелося чекати Потаніну і його друзям вироку. Справа їх розглядалась в адміністративному порядку в Петербурзі заочно, оскільки судова реформа не торкнулась Сибіру. Істотно вплинуло на вирок посилення революційного руху в країні. «Пекельний постріл державного злочинця 4 квітня [1866 р., Д.В. Каракозов.Авт.] змінив погляд уряду на нашу справу», — констатував пізніше Щукін. 20 лютого 1868 р. Сенат ухвалив вирок, відкоригований і затверджений Державною радою і імператором.

Потанін був засуджений до 5 років каторжних робіт з наступним засланням у віддалені місцевості Російської імперії. Шайтанов, Щукін, Ядрінцев позбавлялись прав стану і підлягали висилці у віддалені повіти Архангельської губернії; ще четверо (брати Усови, Ушаров і Золотін) без позбавлення прав стану висилались під адміністративний нагляд туди ж. Решта, включаючи Нестерова, Тарасенко, Комарова, Кузнєцова, Тахтарова, звільнялись за відсутністю прямих доказів.

Перед відправленням на каторгу до фортеці Свеаборг (Фінляндія) рано вранці 16 травня 1868 р. на лівому березі річки Омі при вході на базарну площу Омська над Потаніним був проведений обряд громадянської страти, а ввечері, закутого в кайдани, його відправили до місця відбування покарання. Решта пішли пішки по етапу, діставшись у вересні Нижнього Новгорода.