Мессаліна: образ і реальність

mia для розділу статті / 19.10.2020 / Джерело

Валерія Мессаліна — третя дружина імператора Клавдія, яка брала участь у політичному житті Риму в період розквіту першої імператорської династії Юліїв — Клавдіїв. Вона народила імператору двох дітей і загинула у віці 28 років (за іншими даними — 31) від руки власного вільновідпущеника. У пам'яті нащадків вона залишилась вкрай розпусною, нестриманою в коханні жінкою, яка зневажала всі моральні правила поведінки августійшої особи. Її називали безпринципною і ненаситною, її сексуальність не знала меж, часто виходячи за межі розуміння навіть бувалих письменників епохи розквіту Римської імперії. Як сформувався такий образ Мессаліни і як він співвідноситься з реальністю?

Корнелій Тацит і Светоній Транквілл про Мессаліну: ранні свідоцтва

Найбільш достовірні свідчення про Мессаліну сходять до часів двох римських істориків — Тацита і Светонія, які писали свої праці на початку II століття нашої ери. Мессаліна на прізвисько Ліціска, яка увійшла в світову традицію як велика розпусниця Античності, уособлюючи неконтрольовану сексуальність і невгамовне бажання, спочатку була відома як нічим не видатна знатна жінка, онучка сестри Августа Октавії. Її дитинство пройшло при дворі Калігули, третього імператора з династії Юліїв — Клавдіїв, який прославився своєю непередбачуваною поведінкою і божевільними рішеннями.

Валерія Мессаліна «зробила кар'єру» як і будь-яка римська знатна жінка: вийшла заміж за Клавдія і народила йому двох дітей — дочку Клавдію Октавію і сина Британніка, який розглядався як спадкоємець імператора. Коли в 41 році нашої ери Клавдій несподівано стає імператором, Мессаліна опиняється на вершині впливу і влади. Зі свідчень Тацита і Светонія, Мессаліна була замішана в політичних інтригах та ініціювала страти людей з імператорського оточення. Вона була близькою до імператорської влади і, як передає Светоній, навіть їхала за колісницею імператора під час його британського тріумфу. Мессаліна мала вельми впливових союзників серед вільновідпущеників і імператорського оточення (наприклад, батька майбутнього імператора Вітеллія, який навіть, як повідомляє Тацит, знімав з дружини імператора взуття, носив її туфлю на грудях під тогою і любив радісно цілувати на людях).

Однак численні інтриги, змови і прагнення влади, що перераховуються античними авторами, тьмяніють перед ключовим епізодом, що сформував її образ і породив згодом так званий міф про Мессаліну-блудницю. Цей епізод, відомий як весілля Мессаліни і Сілія, був для нащадків верхом розбещеності і аморальності ранньої Римської імперії. Шлюб Мессаліни і Сілія розглядався як політична інтрига, спрямована проти імператора. Не з'ясоване питання про розлучення Мессаліни з Клавдієм, хоча історики права вважають, що заочне розлучення могло бути здійснене за допомогою листа. Незрозумілими залишаються і мотиви цього шлюбу. Близькі за часом до цієї події Тацит і Светоній представляли цей шлюб як спробу відібрати владу у Клавдія, оскільки походження самої Мессаліни було більш легітимним. Не випадково сам Тацит називає казковою ситуацію, при якій Мессаліна виходить заміж за Сілія, а імператор не знає або не хоче знати про це. Саме політичний аспект лежить в основі подальшого розвитку подій.

Побоюючись втратити вплив, вільновідпущеники Клавдія — Паллант, Калліст і Нарцис — переконали імператора повернутись у Рим з Остії, де він перебував під час «укладення шлюбу», і стратити Мессаліну. Потім відбулась негайна страта Мессаліни, яка сховалась у садах Лукулла разом зі своєю матір'ю, — страту здійснили за наказом Нарциса (але не імператора!). Поспіхом це було зроблено з однієї причини: Клавдій дав згоду на розмову з Мессаліною, при якій була не виключена можливість її помилування.

Розповідь Светонія, втім, відрізняється від версії Тацита тим, що імператор знав про майбутнє весілля і навіть «був у числі свідків, які підписали шлюбну угоду: його переконали, ніби це розіграно навмисно, щоб відвернути і перенести на іншого загрозу небезпеки, сповіщену йому якимись знаменнями». Однак обидва автори згадують страх Клавдія за своє життя і політичний вплив: як передає Светоній, «він [Клавдій] подумав, що вона домагається влади для свого коханця Сілія, і в жалюгідному трепеті біг до табору, всю дорогу тільки й питаючи, чи міцна ще його влада». Такою постає Мессаліна у Тацита і Светонія — змовницею і інтриганкою, сфера впливу якої виходила за межі імператорського двору.

Образ Мессаліни: народження міфу

Сексуальний підтекст дій Мессаліни для Тацита і Светонія опиняється не на першому і навіть не на другому місці: для них визначальну роль мала боротьба за сфери впливу між вільновідпущениками (під сильним впливом яких знаходився Клавдій) та іншими його наближеними. Подальша ж інтерпретація ролі і образу Мессаліни набуває найхимерніших форм. Так, у Плінія Старшого в десятій книзі «Природничої історії» Мессаліна згадується у зв'язку з необмеженою хіттю, яка відрізняє людей від тварин. Мессаліна захотіла перевершити найвідомішу куртизанку Риму і «перевершила її у двадцять п'ятих обіймах, після тривалих злягань вдень і вночі». Невідомі джерела даного пасажу Плінія, але саме у нього Мессаліна вперше постає позбавленою політичних амбіцій блудницею, в основі вчинків якої лежить виключно сексуальне бажання, доведене до божевілля. Історія Плінія цілком корелює з образом блудниці-імператриці в «Сатирах» Ювенала межі I—II століть нашої ери, в яких вже завершується формування канонічного образу Мессаліни і починається його рецепція: «...як він засне, дружина його, полишала / Ложу в палаці заради підстилки простої, хапала / Пару нічних з капюшоном плащів, і одну лиш служницю / Узявши, блудна Августа ця бігла від сплячого мужа; / Чорне волосся сховавши під світлу перуку, неслася / В теплий вона лупанар, обвішаний ветхим лахміттям, / Лізла в свою комірчину порожню — і, гола, з грудьми / В золоті, всім віддавалась під іменем хибним Ліціски... / ...Стомлена ласкою чоловіків, поверталась несита, / Мерзенна, з темним обличчям, закопчена димом світильні, / Сморід розпусти несла на подушки царського ложа.»

Характерно, що Ювенал наслідує поетичну традицію і називає Мессаліну «августійшою блудницею» (meretrix augusta, вслід за поетом I століття до нашої ери Проперцієм, який називав «царською блудницею» — meretrix regina — Клеопатру). Пікантності цьому виразу — «августійша блудниця» — додає той факт, що Мессаліна була прямим нащадком сестри Августа Октавії.

У творах більш пізніх античних авторів Діона Кассія (III століття нашої ери) і Аврелія Віктора (IV століття нашої ери) представлений вже чистий архетип образу Мессаліни як сексуального чудовиська і провідника розпусти. Наприклад, Клавдій у творі Аврелія Віктора «Про Цезарів» постає збожеволівшим чоловіком і імператором, чия дружина «вчиняла перелюб... примушувала віддаватись разом з нею розпусті знатних матрон і дівиць, чоловіків же їх змушувала бути присутніми при цьому. Якщо ж хто ухилявся від цього, проти нього і його родини зводились неправдиві звинувачення та їх переслідували... Коли Клавдій поїхав до Остії заради відпочинку зі своїми наложницями, вона відкрито відсвяткувала в Римі своє весілля з іншим: це тим більш стало всім відомо, що здавалось дивним, як це вона при чоловікові-імператорові воліла вийти заміж за неімператора». Таким чином, антична традиція пішла шляхом спрощення, і за три століття після праць Тацита і Светонія стерла з пам'яті будь-які згадки про можливі політичні та особистісні мотиви Мессаліни при укладенні шлюбу з Сілієм.

Рецепція образу Мессаліни в наступні епохи

Християнським авторам Мессаліна була нецікава (окрім суперечок про прообраз Вавілонської блудниці, описаної вперше в останній книзі Нового Завіту «Одкровення Іоанна Богослова»), а в Середні віки і епоху Відродження використовувалась художниками як досить безликий зразок крайньої аморальності.

Найважливіша частина образу Мессаліни — її причетність до «римської розпусти», повчального дискурсу про хтивість Стародавнього Риму, який супроводжувався закликами до втраченої доброчесності. Існування такого дискурсу в сучасній культурній традиції не тільки пояснює багато усталених уявлень про Стародавній Рим, але й проливає світло на рецепцію гендера, обговорення сексуальних практик і, нарешті, культуру пліток. Мессаліна — імператриця, яка вийшла за соціальні норми, служить своєрідною метафорою для розуміння природи необмеженого імператорського самовладдя, коли можливі інтерпретації вчинків Мессаліни послужили створенню образу Античності як джерела аморальної влади. Сучасна традиція іноді представляє Мессаліну як свого роду борця за права жінок, одну з перших феміністок, що побажала вільно розпоряджатись своїм тілом: вона відкинула принципи римської моралі, які веліли дружині перебувати в тіні свого чоловіка.

Важливим еротичним текстом, що сходить до епохи французького Просвітництва, є написана александрійським віршом п'єса «Нова Мессаліна» (видання 1752 і 1773 років), яка й у наші дні ставиться в паризькому театрі. Мессаліна асоціюється з хіттю, текст містить ненормативну лексику, описуючи ниці інстинкти «августійшої блудниці».

Сучасний образ Мессаліни в літературі і кіномистецтві багато в чому ґрунтується на романі Р. Джованьйолі «Мессаліна» (1885), який хоч і менш відомий, ніж його «Спартак», але помітно вплинув на подальшу традицію. Образ Мессаліни в романі тривіальний і включає нестримну пристрасть, розпусту, владолюбство. У цьому ж руслі знаходяться численні книги і фільми під назвою «Мессаліна», які з невеликими інтервалами випускались все XX століття. Певним винятком з цього ряду можна вважати італійський пеплум 1960 року «Мессаліна. Імператриця Венери», в якому мало того, що Мессаліна була весталкою на початку свого життя, а й цілком у дусі італійського неореалізму представлена соціальна тематика: обранцем Мессаліни виступає молодий трибун Луцій Максим, який разом зі своїм легіоном йде завойовувати Вірменію, а повернувшись, застає свою кохану, котра експропріювала землі бідняків, дружиною імператора Клавдія.

«Реабілітація» Мессаліни: реальний історичний персонаж проти міфічного образу

Традиція наукового вивчення біографії і образу Мессаліни починаючи з XIX століття ґрунтується на повідомленнях античних авторів. Так, головний довідник з Античності вікторіанської епохи — словник Любкера — виніс цій жінці суворий вердикт: «Валерія Мессаліна, дружина імператора Клавдія, одна з найганебніших жінок часу імперії, в безсоромності не знала меж і намагалась примусити до того ж найблагородніших і найшляхетніших римських жінок. За це і за її жадібність та жорстокість, яка не щадила навіть найближчих родичів, всі її ненавиділи, поки її не згубила невірність чоловікові, в 48 по Р.Х.». Словник Любкера, очевидно, відтворює підходи, характерні для XIX століття, коли навіть стиль Апулея називався «розпусним». Становленню образу «ганебної жінки» сприяла видана в 1893 році книга доктора Чезаре Ломброзо «Злочинниця, повія та нормальна жінка» (La donna delinquente, la prostituta e la donna normale), на титульному листі якої був поміщений портрет римського бюста, позначеного як бюст Мессаліни. На думку авторів, портрет Мессаліни розкрив риси «злочинниці і природженої повії — низький лоб, хвилясте волосся і важка щелепа. Обман і сексуальна злочинність відображаються на тілі Мессаліни, чия сумнозвісна кар'єра в історичних (а не в тюремних) анналах говорить про точність її фізичної ідентифікації як злочинниці і діє як невисловлене, але авторитетне попередження...» Втім, зараз поширена думка, що на обкладинці книги зображений бюст не Мессаліни, а Агриппіни — четвертої, тобто наступної після Мессаліни дружини Клавдія.

На початку XX століття в науковому дискурсі погляди на образ Мессаліни зазнають суттєвих змін. У 1911 році італійський історик Гульєльмо Ферреро публікує свою роботу «Жінки Цезарів», в якій Валерія Мессаліна постає жертвою заздрості і злоби, а багато з приписуваних їй безчесть, очевидно, є байками, які легко сприймаються нащадками. Безумовно, пише автор, якщо Мессаліна не монстр, «вона красива жінка, примхлива, весела, владна, безрозсудна, жадібна до розкоші і грошей, яка ніколи не соромилась зловживати слабкістю свого чоловіка, або обманюючи його, або примушуючи слідувати своїй волі, своєму капризу у всьому», а в основі її вчинків лежала не сексуальна мотивація, а політичний розрахунок. Таким чином, Ферреро дає початок перегляду сформованого погляду на Мессаліну як на виключно «августійшу блудницю». Це корелює зі зміною погляду на її чоловіка імператора Клавдія (що можна зустріти, наприклад, у Арнальдо Момільяно в його монографії 1934 року «Клавдій: імператор і його досягнення») і на всю епоху Юліїв — Клавдіїв.

В кінці ХХ — на початку ХХI століття переважає цілком тверезий і об'єктивістський погляд на Мессаліну, велика увага приділяється легітимним аспектам її шлюбу з Гаєм Сілієм. Найбільш очевидним фактом, що пояснює так зване моралізаторство Тацита, який описав епізод одруження у всіх подробицях, є його джерела, а саме не дійшовші до нас записи Агриппіни, четвертої дружини Клавдія, яка представляє свою суперницю не в кращому світлі. Однак більш глибокою видається версія, за якою події 48 року нашої ери були або частиною більш широкої змови, або політичного маневру на користь Мессаліни, але цей факт був замінений в джерелах на образ розпусної Мессаліни, яка спрощує весь інцидент і краще узгоджується з очікуваннями римлян. Дослідники трактують безумство Мессаліни (Messalina's folly) як політичний акт. Політичний вимір події полягав в акті перелюбу Мессаліни, посилений вибором нею знатного коханця. Цей випадок ясно показав, що такі правопорушення з боку знатних жінок інтерпретуватимуться як політичні. Мессаліна мала більш високе походження, ніж Клавдій, і спроба повалити Клавдія (або усунути від влади його оточення) могла призвести до реального переходу влади. Як би там не було, панівні в традиції наукового вивчення Мессаліни пояснення входять в повне протиріччя з традицією рецепції, тобто репрезентації й інтерпретації образу Мессаліни в літературі, кінематографі та масовій культурі.

Образ Мессаліни є частиною загального уявлення про «римську розпусту». В даний час відбувається зіткнення міфу про блудницю-імператрицю Мессаліну з уявленням про реальну історичну особу, причетну до політичної боротьби Риму епохи Юліїв — Клавдіїв. Мессаліна діяла цілком у дусі представників свого часу; також цілком у дусі свого часу вона стала жертвою політичних інтриг, але в результаті пропаганди своїх недругів увійшла в історію як «августійша блудниця».