«Майн кампф»: погляди Гітлера та джерела Третього рейху

mia для розділу статті / 12.01.2015

Гітлер хотів назвати свою книгу «Чотири з половиною роки боротьби з брехнею, дурістю та боягузтвом», але Макс Аманн, практичний директор нацистського видавництва, котрий повинен був видавати її, заперечував проти такого важкого та малопривабливого заголовку і скоротив його. Книга отримала назву «Моя боротьба» («Майн кампф»). Зміст її розчарував Аманна: він сподівався отримати пристрасну сповідь Гітлера, де був би опис, як він з невідомого віденського «робітника» перетворився на відому всьому світові фігуру. Але в книзі небагато автобіографічного матеріалу.

Нацистський видавець розраховував також на те, що Гітлер дасть свою трактовку «пивного путчу», драматизм та двоїстість якого, на його переконання, зацікавили б читача. Однак Гітлер в цьому питанні був занадто обережним та не став ворушити минуле в той момент, коли вплив партії помітно впав. Тому в «Майн кампф» практично не згадується про невдалий путч.

Перший том «Майн кампф» був опублікований восени 1925 року. Книга об’ємом в чотириста сторінок коштувала дванадцять марок (три долари) — майже вдвічі дорожче більшості книг, які видавались в той час в Німеччині. Вона не зразу стала бестселером. Аманн, правда, хвалився, що в перший рік після виходу книги в світ було продано 23 тисячі екземплярів і що в наступні роки доходи зросли. Однак ця заява була сприйнята в антинацистських колах скептично.

Гонорари Гітлера — основне джерело його доходів — починаючи з 1925 року і в усі наступні роки становили значну суму. Проте їх важко порівнювати з гонорарами, отриманими в 1933 році, коли Гітлер став рейхсканцлером. За перший рік перебування Гітлера при владі було продано мільйон екземплярів «Майн кампф», а доходи фюрера від гонорарів, які з 1 січня 1933 року зросли з 10 до 15 відсотків, перевищили мільйон марок (приблизно 300 тисяч доларів). Гітлер став найзаможнішим автором в Німеччині і вперше відчув себе мільйонером.

За винятком Біблії, жодна книга не продавалась в таких кількостях в період нацистського правління, коли лічені сім’ї почувалися в безпеці, не виставивши книгу на почесне місце в себе вдома. Вважалося майже обов’язковим — і, безумовно, розумним — дарувати «Майн кампф» нареченим на весіллі, а школярам по закінченню школи будь-якого профілю. До 1940 року, через рік після початку Другої світової війни, в Німеччині було продано 6 мільйонів екземплярів цієї нацистської біблії.

Зовсім не обов’язково, що кожен німець, який купив «Майн кампф», прочитав її. Навіть переконаним нацистам було важко читати цю книгу — немало німців зізнавались в приватній бесіді, що не змогли подужати до кінця пишномовний опус в 782 сторінки. Цілком ймовірно, що якби більше німців, не членів нацистської партії, прочитали цю книгу до 1933 року і якби державні діячі різних країн уважно вивчили її, поки ще не було пізно, то і Німеччину, і весь світ вдалося б врятувати від катастрофи.

Які б звинувачення не висувалися Адольфу Гітлеру, ніхто не може дорікнути йому за те, що він не описав в подробицях ту Німеччину, яку збирався створити у випадку здобуття влади, і той світовий порядок, який збирався встановити завдяки завоюванням німецької армії.

В «Майн кампф» Гітлер виклав свої погляди стосовно конкретної проблеми — повернення переможеній та розчленованій Німеччині місця під сонцем, яке їй не доводилося займати у всі попередні періоди своєї історії, та створення держави нового типу.

В книзі, таким чином, по-перше, даються намітки майбутньої німецької держави та методи, завдяки яким вона одного прекрасного дня стане «хазяйкою всієї землі», як пише про це автор на останній сторінці; по-друге, викладаються погляди, життєва концепція, Weltanschauung (світогляд), якщо користуватись улюбленим виразом Гітлера.

В першому томі «Майн кампф» Гітлер багато уваги приділив питанню життєвого простору. Ця тема займала його до останніх днів. Імперія Гогенцоллернів, на його переконання, допустила помилку, намагаючись завоювати колонії в Африці: «Територіальну політику не можна проводити за рахунок різних камерунів, за теперішніх часів вона повинна вирішуватись головним чином в Європі». Однак всі землі в Європі на той момент вже були зайняті. Вірно, признавав Гітлер, однак природа не зарезервувала ці землі для майбутнього володіння певною нацією чи расою; навпаки, ці землі призначені тому народу, який зможе захопити їх силою.

Чому ж всі в світі були так здивовані, коли рейхсканцлер Гітлер через декілька років взявся за ці задачі?

Ідеї Гітлера стосовно структури майбутньої нацистської держави носять менш конкретний характер. Він достатньо ясно давав зрозуміти: в майбутньому немає місця для різної «демократичної нісенітниці» і третій рейх буде керуватися принципом фюрера, що означало встановлення диктатури. В книзі Гітлера майже нічого не сказано про економіку. Вона наганяла на Гітлера нудьгу, і він ніколи не намагався поглибити свої знання в цій царині, обмежуючись тільки варіаціями навіжених ідей дивакуватого Готфріда Федера, котрий виступав проти «примусового оподаткування».

Гітлера цікавила тільки політична влада. Економіка сама про себе якось потурбується.

Хоча нацистська партія проголошувала себе «соціалістичною», Гітлер ще більш туманно писав про «соціалізм», яким він уявляв його собі в новій Німеччині. І це не дивно, враховуючи дане Гітлером визначення «соціаліста» у виступі 28 липня 1922 року: «Той, хто готовий розглядати цілі нації як свої власні в тій мірі, коли для нього немає більш високого ідеалу, ніж добробут нації; той, хто розуміє наш державний гімн «Німеччина понад усе» в тому сенсі, що для нього немає в світі нічого вищого за його Німеччину, народ та землю, той є соціалістом».

Значна допомога з редагування і навіть доопрацювання тексту з боку не менш ніж трьох радників не виключала того, що Гітлер перескакував в «Майн кампф» з одного питання на інше. В книзі залишилось немало розлогих відступів. Гітлер наполягав на імпровізованому викладенні своїх думок, практично, з будь-якого питання, включно з культурою, освітою, театром, кіно, сатирою, мистецтвом, літературою, історією, сексом, сім’єю, проституцією та сифілісом.

Так, проблемі сифілісу Гітлер присвятив десять бундючних сторінок, проголосивши, що головною задачею партії, а не просто однією із задач, є його викорінення. Він підкреслював, що проблема сифілісу та проституції може бути вирішена шляхом спрощення процедури укладення шлюбу в більш ранньому віці. При цьому Гітлер передбачає євгеніку Третього рейху, покладаючись на те, що «сім’я не є самоціллю, а слугує більш високій задачі: збільшенню та збереженню людського роду та раси. Саме в цьому сенс сім’ї та її задача».

Посилання на збереження роду людського та раси в «Майн кампф» підводять нас до розгляду другої основної концепції світогляду Гітлера, яку багато істориків, особливо в Британії, вважали примітивною формою дарвінізму. Насправді ж, витоки його кореняться в історії та філософії Німеччини.

На думку Гітлера, збереження культури «обумовлене суворим законом необхідності, право на перемогу мають найкращі та найсильніші світу сього». «Майн кампф» рясніє такими висловлюваннями: «Природа створює живі істоти на землі і спостерігає за довільною силовою грою. Потім ввіряє кермо влади своєму улюбленому дитяті, найбільш сильному, мужньому і працьовитому. Найсильніший займає панівне становище і не допускає змішання зі слабшим, що може зашкодити його власній величі. Тільки слабкий від народження вважає такий підхід жорстоким».

Хто ж це «улюблене дитя природи», котрому провидіння ввірило «кермо влади»? Арійці. Тут ми підходимо до самої суті нацистської ідеї про расову вищість, відбитій в «Майн кампф», до концепції про вищу расу, на котрій базувався Третій рейх та «новий порядок» Гітлера у Європі. Яким же чином арійці здобули таку перевагу? Розтоптавши інших. Подібно багатьом німецьким мислителям ХІХ сторіччя, Гітлер утішався садизмом (та його протилежністю — мазохізмом), який завжди був важким для розуміння іноземним дослідникам, які вивчали німецький дух.

«Для формування вищих культур однією з найголовніших передумов є наявність людей нижчого типу. Всі, хто не належить до вищої раси, — покидьки». Такими покидьками були євреї та слов’яни. З часом, коли Гітлер стане диктатором та переможцем, він заборонить шлюби німців з представниками інших рас, хоча навіть учневі молодших класів було б не складно пояснити фюреру, що в самих німцях тече немало слов’янської крові, особливо в вихідцях зі східних провінцій Німеччини. Втім, людині, яка настільки слабо розбирається в історії та антропології, як Гітлер, нічого не варто було зробити з німців сучасних арійців і таким чином перетворити їх на вищу расу.

Одержимість расовими проблемами привела Гітлера до відстоювання ідеї «народної» держави. Яку, по суті, державу пропонувалось створити — не вдається до кінця зрозуміти ні з «Майн кампф», ні з численних виступів самого фюрера, присвячених даному питанню, в яких диктатор заявляв, що саме ця думка є головною в його філософії. Німецьке слово «фольк» не піддається точному перекладу. Зазвичай його перекладають як «нація» чи «народ», однак в німецькій мові це слово має дещо інший, глибший зміст і означає, швидше, примітивне родове співтовариство людей, об’єднаних за кровною та земельною ознакою. В «Майн кампф» Гітлер, долаючи труднощі, намагається дати визначення народної держави, але знову підходить до розгляду проблеми євгеніки.

В одному з таких висловлювань Гітлер стверджує, що нездатність німців зберегти свою расову виключність позбавила їх «світового панування. Якби німецький народ мав родову єдність, притаманну іншим народам, то нині німецький рейх, без сумнівів, володів би світом».

Що це? Садистська фантазія? Безвідповідальний егоїзм? Манія величі? Так, тут всього потроху. Але було й щось більше. Думки і пристрасті Гітлера, омани, що оволоділи його запаленою свідомістю, — все йде своїм корінням вглиб історії та філософії Німеччини. Нацизм і Третій рейх по суті були ні чим іншим, як логічним продовженням німецької історії.

За матеріалами книги В. Ширера «Піднесення та падіння Третього рейху»