Корсари, буканьєри, флібустьєри: чим пірати відрізнялись один від одного?

mia для розділу статті / 25.05.2020, 12:33 / Джерело

Флібустьєри, корсари, пірати — ці поняття часто використовуються як синоніми в художній літературі і кіно. Але в реальності у кожного з цих слів існували власні значення, які з часом трансформувались і набували нових смислових відтінків. Чому у піратства стільки найменувань і як в них не заплутатись?

Піратство ніколи не було однозначним поняттям: воно завжди набувало конкретної форми і варіювалось залежно від території, правових рамок і конкретних обставин. Особливо яскраво це проявлялось на перетині геополітичних сфер впливу, де стикались інтереси різних військово-морських держав, — такими «сутінковими зонами» стало Карибське море, де за території конкурували Іспанія, Франція і Британія, Середземне море, що стало зоною зіткнення християнського і мусульманського світів, а також Чорне море, де боролись за вплив Османська імперія, Річ Посполита і Московське царство. Існувало багато синонімічних найменувань для осіб, що займались морським розбоєм; згодом їх первинні значення трансформувались. Провести чітку межу між цими поняттями не видається можливим, однак деякі фундаментальні відмінності існували.

Узаконений розбій: корсари, капери і приватири

У перерахованих вище регіонах сформувались специфічні форми морського розбою. Вони мали складні і суперечливі відносини з владою, з якою розбійників тісно пов'язували фінансові та політичні інтереси. Влада вміло маніпулювала озброєними маргіналами, використовуючи їх для витіснення конкурентів, а розбійники, користуючись відсутністю чітких правил гри, шантажували колоніальну адміністрацію. Наприклад, капери, корсари або приватири отримували від влади свідоцтво, яке дозволяло їм використовувати збройні судна для захоплення торгових кораблів ворога. Таким чином, грабіж перетворювався в узаконену форму військових дій. Видаючи каперське свідоцтво, держава отримувала можливість контролювати і регламентувати дії розбійників: наприклад, корсарам було заборонено самостійно ділити здобич, а за її приховування вводились суворі покарання; також вони не могли грабувати судна держави, що видала каперську грамоту, і кораблі її союзників.

По суті, три терміни, що прийшли з різних мов, означають одне і те ж. Слово «капер» походить від лат. сapire — «заволодівати, захоплювати». У Європі слово «капер» застосовувалось переважно в країнах Балтійського і Північного морів: вживалось нідерландське kареn, що об'єднало в собі значення «захоплювати, грабувати, красти», і kaper — «легке морське судно». Термін «приватири» вживався переважно в англомовних країнах — в його основі лежить лат. privatus («приватний, неофіційний»). Це поняття використовувалось одночасно для позначення озброєного приватирського судна, укомплектованого приватною особою, і для його командира, а також членів екіпажу. Осіб, що займались каперством в країнах Середземноморського регіону, називали корсарами (від лат. currere — «бігати», cursus — «біг, плавання», cursorius — «швидкий, легкий на ходу»).

Через тонкі, не завжди очевидні відмінності між каперством і піратством — вільним морським розбоєм, жертвами якого ставали судна незалежно від того, якій державі вони належать, — поняття «корсар», «капер» і «приватир» застосовувались з двоїстим відтінком, а нерідко виступали і як синоніми «пірата». Наприклад, знамениті французькі корсари Франциска I і Людовика XIV були каперами, що не заважало деяким з них діяти «піратськими» методами, а часто і ставати піратами.

Флібустьєри: корсари проти іспанської експансії

Слово «флібустьєр» вперше зустрічається в «Звіті про плавання» французького навігатора Даніеля Лербека, сьєра де Шамбре, який в 1642 році відвідав французькі Антильські острови. У 1660-х роках це поняття поширюється Вест-Індією і перетворюється у збірний термін «флібуста» і «флібустьєр» (гол. vrijbuiter, англ. flibutor, filibuster, ісп. filibuster, франц. flibustier). Це поняття часто застосовували по відношенню до корсарів і авантюристів, що промишляли в Карибському морі і які спирались на підтримку урядів Франції, Англії та Голландії, зацікавлених в захопленні іспанських островів. В основу цієї назви лягло старольєзьке vribute, vributeur, тобто «розбійник з великої дороги».

Флібустьєри пересувались на невеликих, але маневрених двадцятиметрових суденцях («фліботах») місткістю до 25—30 чоловік. Це могли бути шлюпи, човни або однощоглові бриги. Флібустьєри чудово управляли вітрилом і знали підводні течії, що дозволяло їм вправно лавірувати між островами і моментально підбиратись до наміченого судна, різко збільшуючи швидкість.

Вільні розбійники: форбани

Найбільшою мірою до загальновідомого сьогодні слова «пірат» в XVI—XVII століттях наближалось франц. forban — «бандит», «розбійник». Походячи від старофранц. forbannir, firbannjan («виганяти, відправляти у вигнання»), слово «форбан» означало відринутого суспільством вигнанця, який пішов заради збагачення на збройне морське грабіжництво і став піратом. Вважалось, що форбани дуже небезпечні, причому існувала думка, що французи чи англійці гуманніші, ніж іспанські розбійники.

Форбанами часто ставали дезертири. Після закінчення війни Франції з Аугсбурзькою коаліцією число морських розбійників збільшилось в багато разів: форбани активно приймали місцеве населення в свої ряди. Колоніальна влада намагалась перешкодити піратському «вербуванню», обіцяючи щедру винагороду тим, хто відмовиться від пропозиції стати форбаном і вкаже на тих, хто її зробив. Але це не допомагало.

Острівні мисливці: буканьєри

Буканьєрами (франц. boucanier, boucaner; англ. buccaneer) називали лісових мисливців з французьких поселенців, які на початку XVII століття влаштувались в Карибському морі, на островах, що належали Іспанії. Коріння поняття boucan дослідники бачать в індіанських мовах — це слово або йому співзвучне означало копчене м'ясо або решітку для копчення. Паралельно серед британських іммігрантів і бродячих моряків існувало ще одне позначення, близьке французькому варіанту «буканьєрства»: вони називали острівних мисливців «cow-killers» («різники корів»).

Буканьєри об'єднувались в артілі по п'ять-шість чоловік. Такі артілі жили в лісі осіло, не сходячи з місця по кілька місяців, і лише зрідка мисливці навідувались в населені пункти, щоб продати здобич і поповнити запаси. Буканьєри були майстерними стрілками, але полювали здебільшого не з вогнепальною зброєю, а використовуючи мачете чи корсарські шаблі. В круглих капелюхах, обрізаних нижче коліна полотняних штанях, черевиках зі свинячої шкіри і сорочках, задубілих від крові тварин, вони виглядали як жорстокі головорізи.

Буканьєри також займались контрабандою і грабунком європейських торгових суден. Дії іспанської влади, які винищували тварин, щоб позбавити розбійників джерел до існування, тільки пробуджували в них ненависть.

Неясно, що було першим: полювання чи морський розбій. Населення островів було вкрай неоднорідним. Ці люди різного походження, яких об'єднувала війна проти іспанців, вибирали собі найрізноманітніші заняття. Очевидно, піратство могло служити підмогою іншим ремеслам, в тому числі полюванню і заготівлі м'яса, адже морякам потрібна провізія в достатній кількості. З 1680—1690-х років слово «буканьєр» перестало асоціюватись з професією мисливця і стало означати людину, що вийшла в море з метою грабіжництва, — «буканіра». Звідси і широке вживання даного поняття в одному ряду з морським розбійником, піратом, форбаном, які переслідували і грабували торгові судна з метою наживи.

Єдина, однозначна класифікація піратського ремесла навряд чи можлива через багатозначність і розпливчастість більшості понять. Багатовимірний, пронизаний хитросплетінням соціальних зв'язків, світ морських розбійників не вписується в раз і назавжди задані термінологічні рамки.