Фалес

mia для розділу статті / 16.11.2014, 17:43
Фалес, Нюрнберзька хроніка

Одним із перших міст, що їх заснували греки на берегах Егейського моря, був Мілет. Сюди колись-то прибули піонери, ветерани Троянської війни. Й зробили вони це не з власної волі. Мабуть, їх прибили до цих берегів морські хвилі під час страшного шторму, коли загинула частина флоту Агамемнона, а серед тих вояків, що пропали, був також Одиссей.

Засновуючи колонії, греки по-різному, часто не надто пестливо, ставились до нижчого за них у культурному розвитку місцевого населення. Скажімо, в Мілеті вони, парубки мимоволі, винищили до ноги чоловіків і побралися з удовицями, жінками східного походження, здається, вельми привабливими. Ті оплакали мертвих, приголубили нових хазяїв, засвоїли їхню мову, народили їм силу дітей. А за чотири століття після цього грубого вторгнення Мілет став найбагатшим і найрозвиненішим містом Егейського моря. Як завжди, тут спочатку панували царі, відтак аристократія, за нею демократія, котра згодом звиродніла, перетворившись на диктатуру.

У VI столітті до Р. X. черговим диктатором став Фрасибул, всевладний, але розумний тиран, за якого Мілет перетворився на великий центр не лише торгівлі та промисловості (переважно текстильної), а й мистецтва, літератури, філософії. Ця колонія заснувала ще вісімдесят великих і малих колоній вздовж морського узбережжя й на поблизьких островах, і в усьому грецькому світі точилися заздрісні розмови про багатство, свободи, розкоші тамтешніх мешканців. Їхні моряки були найвідважнішими, їхні торговці та банкіри — найдіяльнішими, їхні жінки — найчарівнішими, а культура — найпередовішою.

Ця культура не потрапила під владу священиків, які скрізь монопольно розпоряджалися нею, й стала світською, скептичною, залежною тільки від строгих присудів вільної думки. Тоді як на материку наука була невіддільною від міфології й живилася тим, що їй залишили недавно померлі Гомер і Гесіод, у Мілеті вже відправили на пенсію сонм божеств та їхні легенди й заснували на експериментальній основі першу грецьку філософську школу — натуралістичну.

Жив такий собі Фалес, що народився близько 640 року до Р. X. не в грецькій, а у фінікійській родині. Змалку він набув репутації дивака та нікчеми, бо тинявся неуважний до всього, занурений у власні думки. Часто не бачив, куди ступає, і якось упав до глибокої ями під гучний регіт односельчан.

Дійнятий до живого глузуванням, Фалес заповзявся довести, що й він, коли побажає, здатний загребти добрий гріш. Взявши позику в батька, багатого торговця, він поскуповував усі олійні, що були на острові. Стояла зима, і ціна на них різко впала через брак роботи. Але Фалес, добре знаючи астрономію, передбачив, що погода наступного року сприятиме великому врожаєві оливок і настане час, коли без олієнь не обійтись. Його розрахунки підтвердилися. Восени він, повний монополіст, заламував селянам ціни, які хотів; мети було досягнуто. Він узяв переконливий реванш у тих, хто з нього знущався, збив капітал, на який міг жити в достатку, і поринув у науку.

Крім цілеспрямованості, Фалес виявляв допитливість, здатність до спостережень і переконливих умовиводів. Прибувши до Єгипту для ознайомлення з досягненнями математики, він використав їх, щоб новим методом визначити висоту пірамід. Виміряв їхню тінь на піску о тій порі, коли його постать теж відкидала тінь, рівну своїй довжині, й знайшов їх співвідношення. Задовго до появи на світ батька геометрії Евкліда Фалес уже сформулював значну частину теорем, на яких ґрунтується наука. Наприклад, він довів рівність нижніх кутів рівнобедреного трикутника, рівновеликість трикутників, які мають два суміжні однакові кути й один спільний бік, а також рівність протилежних кутів, утворених перетинанням двох прямих ліній.

Сидячи навпочіпки на палубі баркаса, який плив уздовж берегів Середземного моря, Фалес прогнозував погоду, а вночі вивчав небо, прагнучи виявити там порядок і логіку в світлі тих знань, що їх він набув у Вавилоні, де процвітала астрономія. Вчений поділяв багато помилкових суджень свого часу, бо йому бракувало наукових інструментів, щоб довести їхню безґрунтовність. Зокрема, він гадав, що наша планета є плавучим кругом на безмежних водних просторах, і персоніфікував Океан як творця природи. На його думку, все починається і закінчується водою. Отже, Фалес перший дійшов висновку, що всесвіт має одне спільне начало, але помилився, вважаючи ним воду. На відміну від своїх попередників, які пояснювали походження всього існуючого багатьма причинами, він своєю теорією єдиного начала заклав філософське вчення «монізм» (від monos, тобто один).

Фалес уявляв життя безсмертною душею, частки якої миттєво втілюються то в рослину, то в тварину, то в камінь. Частки, що вмирали, були перехідною формою до нового стану існування і швидко зазнавали метаморфоз. На думку філософа, між життям і смертю немає суттєвої різниці. А коли його запитали, чому він віддає перевагу першому перед другим, відповів: «Саме тому, що це одне й те саме!»

Філософ мав спокійну й добру вдачу, терпляче навчав своїх співгромадян логічного мислення, ніколи не ображався, якщо його не розуміли або кпили з нього. Для них було дивиною дізнатися, що інші греки додавали його до списку «Семи мудреців» поруч із Солоном. Мілетці не вважали Фалеса видатною особою, лише одного разу вони майже повірили в це, коли той передрік затемнення сонця 28 травня 585 року до Р. X. й воно насправді відбулось. Але, замість привітати генія, вони мало не звинуватили його в чаклунстві.

Фалес був також дотепною людиною і перевершив Сократа в умінні відбивати словесні атаки противників. Невігласам, які плутають серйозне й пишномовне, його відповіді здавалися смішними. Коли його запитали, яку справу він вважає для людини найважчою, мудрець відказав: «Пізнати самого себе». На запитання, що таке Бог, мовив: «Те, що не починається й не закінчується» — і це визначення ще дві тисячі п'ятсот років є найлогічнішим. А коли слухачі поцікавились, у чому полягає справедливість, він, випередивши на шість століть Ісуса Христа, відповів: «Не робити іншим того, чого не бажаєш собі».

З присмаком незлобивої іронії його нерідко називали sofos, тобто «мудрий», і він довів це навіть у другорядному значенні цього слова, нікому не заважаючи, задовольняючись малим і тримаючись подалі від політики. Це не завадило йому стати другом Фрасибула й часто демонструвати тому своє красномовство. Єдине, що змушувало його забувати про філософію, був спорт. Скромний і дивакуватий сидень, Фалес ставав на стадіоні запеклим фанатом і, власне, й помер уже старим дідом під час легкоатлетичних змагань, спостерігаючи, як програє його команда.

Він залишив учня Анаксимандра, який поглиблював його вчення, спромігся підвести наукову базу під Фалесову «Фізику», передвістивши теорії Спенсера, хоча не мав хисту й блиску вчителя. Після бурхливого розквіту часів Фрасибула Мілет почав занепадати економічно та політично (546 р. до Р. X.). Кір приєднав півострів до Перської імперії, і грецька культура поринула в темряву. Фалес зауважив би, що це не має жодного значення — адже культури й імперії є лише швидкоплинними формами безсмертної душі. Але його співвітчизники мали іншу думку.

Індро Монтанеллі. Фалес // Історія греків / З італійської переклав Юрій Педан. — Львів: Літопис, 2010. — 70-74 с.