Донауковий етап археології

mia для розділу статті / 02.10.2020 / Джерело
Кремінний наконечник в мідній оправі
Кремінний наконечник в мідній оправі

Будь-яка наука розвивається послідовно. Спочатку в якійсь сфері відбувається накопичення досвіду, яке завершується появою перших наукових теорій і методик дослідження. Потім з'являються нові гіпотези, які не скасовують попередні, а обмежують область їх застосування і розширюють можливості пізнання. Так у фізиці зміна ньютонівської моделі ейнштейнівською не скасувала колишню теорію, а позначила нові горизонти бачення.

В археології цей принцип також діє впродовж багатьох років: нові теорії не скасовують старі повністю, а змінюють підхід до вивчення стародавніх пам'ятників. З'являються інструменти і методи дослідження, які розширюють наше розуміння давніх процесів і подій.

Появі археології як науки передував тривалий період «народного вивчення» стародавніх знахідок. Люди здавна знаходили кургани, городища, кам'яні конструкції, споруди і різноманітні предмети, залишені попередніми поколіннями. Всі вони, природно, викликали величезний інтерес, але навіть найосвіченіші люди в ті часи майже нічого не знали про минуле. Вони припускали, що раніше речі виглядали приблизно так само, як і сучасні.

Наприклад, в Середні віки ніхто не замислювався, що наконечники стріл можна робити з каменю. Але все ж люди намагались знайти якесь пояснення знахідкам у відповідності до своєї картини світу і приписували їм магічне походження, а також наділяли їх магічними властивостями. Так, створення споруд приписували богам, героям, велетням, феям та іншим надприродним істотам.

Кременеві наконечники стріл і кам'яні сокири здавна трактувались як «громові стріли» і «громові сокири». Їх походження пов'язували з богами-громовержцями — Зевсом, Тором, Перуном, а пізніше з Іллею-пророком. Згідно з уявленнями тих часів, боги метали кам'яні стріли, які перетворювались на блискавки, йшли під землю і пізніше виходили назовні. За повір'ями, громові стріли і сокири захищали власника, лікували хвороби і мали багато інших корисних властивостей. Тому вони вважались цінними реліквіями — їх підбирали, дбайливо зберігали, дарували і продавали. Автори старовинних травників (книг з описом лікувальних трав і способів їх застосування) іноді наказують носити з собою громові стріли для захисту від хвороб та лиходіїв.

Яскраве свідчення цьому знайдено в Новгороді. В експозиції Новгородського музею можна побачити уламок крем'яного наконечника спису в мідній оправі, на якій зображений восьмикутний християнський хрест. Цей незвичайний предмет був виявлений на Неревському розкопі всередині залишків зрубу, побудованого після пожежі 1311 року. Очевидно, що зламаний наконечник списа (довжиною 7,8 см) був викинутий ще в епоху неоліту, але потім був знайдений середньовічним новгородцем і використовувався власником як амулет.

Цікаво, що укладачі новгородської Кормчої книги (збірки церковних і світських законів), написаної в 1280-х роках, засуджують тих, хто використовує «богоненависні і нечестиві» громові стріли і сокири для лікування хвороб і вигнання бісів, і загрожують їм прокляттям.

Найдавніший опис археологічних знахідок на Русі міститься у «Повісті минулих літ». Розповідаючи про події 1114 року, Нестор пише: «...Коли я прибув у Ладогу, повідали мені ладожани: „Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі і великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх виполіскує вода“. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: „Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі“. Сьому ж мені є свідком Павло Ладозький і всі ладожани...»

«Очка», про які розповідає Нестор, — це скляні намистини VIII — першої половини IX століть, які вимивались з культурного шару дощами і річкою. При виготовленні на них був нанесений орнамент, що нагадує очі. В епоху вікінгів такі «окаті» намиста були цінним товаром (їх охоче вимінювали на хутро і срібло), а Ладога служила торговцям важливим перевалочним пунктом; тут же виготовляли намиста. Тому досить велика їх кількість потрапила в культурний шар.

До XII століття такі намиста абсолютно вийшли з моди і були не схожими на ті, що носили в той час ладожанки. Оскільки про археологію і культурний шар тоді нічого не знали, припущення, що «очка» падають з хмар, здавалось ладожанам XII століття більш правдоподібним, ніж те, що дощ і річка вимивають з культурного шару намиста, втрачені предками двісті років тому. Зараз такі намистини у великих кількостях знаходять при археологічних розкопках ранніх шарів старої Ладоги.

Окаті намистини з розкопу в Старій Ладозі

Таких легенд відомо чимало. У багатьох народів є історії про кам'яні громові сокири, що впали з неба; горщики, які самі собою ростуть у полі під землею; монети, які просипались з хмари, та інші чудові знахідки. Іноді знайдене вдавалось пов'язати не лише з богами і героями епосів, але і з історичними персонажами — древніми царями і святими. Особливо якщо їх шукали цілеспрямовано.

У зв'язку з цим прославився цар Вавилона Набонід, що правив у 556—539 роках до н. е. (хоча більш відомий його син Валтасар, про останній бенкет якого розповідає Біблія). Частиною політики Набоніда було відновлення культу «старих» богів (що являлись йому у снах) і перебудова храмів за «древнім зразком». Для цього Набонід проводив розкопки з метою встановити план і зрозуміти, як виглядав декор древніх храмів. У місті Ларса археологи знайшли глиняні таблички з розповіддю про те, як Набонід розкопав тут фундамент храму бога Шамаша, спорудженого на 2200 років раніше, а потім відновив храм у «древньому стилі».

Також Набонід виявив, що Навуходоносор II (605—562 роки до н. е.), який правив до нього, вже проводив тут розкопки і відкопав храм, побудований за сім століть до нього царем Бурна-Буріашем II (1359—1333 роки до н. е.). Крім того, тут був знайдений ще більш древній напис царя Хаммурапі (1792—1750 роки до н. е.), який змогли прочитати призвані царем мудреці.

Такі розкопки з подальшою побудовою храмів проводились Набонідом у багатьох містах. У залишених написах він докладно розповідає, як уві сні йому являлись і віддавали свої веління божества і як він, слідуючи ритуалам і звичаям, шукав закладні камені, залишені стародавніми царями в фундаментах будівель різних міст. Набонід детально описував як знахідки, так і невдалі пошуки.

Дочка Набоніда царівна Белшалті-Наннер зібрала велику колекцію (зокрема таблички і циліндри з написами) і навіть виділила спеціальне приміщення, в якому можна було споглядати деякі дивовижі, витягнуті її батьком із землі. Фактично це можна назвати першими археологічними дослідженнями, здійсненими три з половиною тисячі років тому. Невідомі нам вавилоняни за наказом Набоніда провели розкопки, зафіксували і описали знайдені залишки споруд і навіть влаштували виставку знахідок. Але треба розуміти, що мета у Набоніда була не науковою, а релігійною; йому важливе було не вивчення минулого, а ретельне відновлення храмів древніх богів, покровительства яких він шукав.

Описане вище — донауковий етап археології. Ніякої науки ще не існувало, але був інтерес до стародавніх знахідок і бажання пояснити їх походження. Втім, подібні уявлення існують і зараз. Причому не лише в архаїчних суспільствах. Навколо нас досить багато сучасних і освічених людей, які вірять в магічні властивості древніх реліквій і чудесне походження незрозумілих речей. Втім, деякі з них незрозуміле пояснюють не діяльністю богів, а втручанням інопланетян. Але суті це не змінює.