Афроамериканська література і фольклор

mia для розділу статті / 23.07.2020, 11:00 / Джерело

Як серед звичайних читачів, так і серед дослідників популярна думка, що афроамериканська література, як і література людства взагалі, вийшла з фольклору. Це уявлення нам втовкмачували ще в школі: спочатку з'явився усний фольклор, казки, оповідки, пісеньки, а потім з них поступово виникли письмові форми. Спочатку виникла усна поезія, потім письмова, потім проза.

У радянські роки цього вчили і класики марксизму: спочатку народна творчість, а потім авторська, яка виросла на народній основі. Ці уявлення переносяться і на афроамериканську літературу, тобто на літературу американських темношкірих. І насправді це великий міф, тому що нічого подібного не було.

З цією картиною розлучатись дуже нелегко. Уявлення, що спочатку фольклор, а потім література, дуже стійке. В дослідженнях, присвячених афроамериканській літературі, пишуть, що вона виникла на основі блюзів, спіричуелс, анімалістичних казок (наприклад, про Братика Кролика). Всі ці фольклорні форми існували у американських темношкірих, коли вони ще були рабами, жили на плантаціях, співали ці пісні, розповідали ці казки, а потім з усього цього поступово виникла література. Вона від початку базувалась на блюзах, спіричуелс, госпелах, казках, приказках та інших жанрах афроамериканського фольклору.

Спіричуелс — це духовні пісні американських темношкірих, в яких переказуються сюжети Старого Завіту. Госпели — пісні, в яких переказуються новозавітні сюжети. Ці форми з'явились з християнізацією африканців, привезених до Нового Світу. Оскільки вони не читали книг і Біблія була їм доступна лише в переказі священика, вони складали гімни, і так сюжети передавались від виконавця до слухача. Анімалістичні казки, казки про тварин, є у всіх народів. Також існували різноманітні дражнилки, приказки та трудові пісні.

Всупереч поширеним уявленням, що афроамериканська література виросла з фольклору і з самого початку активно його використовувала, все це фантазії і міфи.

Реальний шлях виникнення літератури темношкірих авторів був зовсім іншим. Фольклор і література існували окремо. Вони складались і розвивались паралельно і довгий час незалежно один від одного. Афроамериканська словесність як частина американської словесності виникала в особливих умовах в Новий час одночасно з існуванням давно винайденого друкарського верстата. Фольклор Нового світу виникав, існував і передавався одночасно з письмовим і друкованим словом.

Янкі Дудл, Біг Білл Брунзі — герої білого фольклору. Всі ці оповідки, всі фольклорні форми, пісні одразу записувались, друкувались, тиражувались, видавались. Афроамериканским фольклором зацікавились трохи пізніше, і видаватись він став пізніше. В цьому сенсі він існував у більш наближених до автентичної ситуації умовах: передавався з уст в уста, існував лише усно, а записуватись став через століття після появи. Однак на виникнення літератури американських темношкірих їх власний фольклор не вплинув.

Як виникла ця література? Вона виникла шляхом залучення жменьки темношкірих авторів до європейської та американської традиції письмової та друкованої літератури. Невелика кількість вільних темношкірих американців і ще менша кількість темношкірих рабів були навчені грамоті і читали книжки. Вони знаходились у привілейованому становищі у хороших хазяїв, які помітили, що раб чи рабиня має здібності і їх можна навчити мовам. Переважно це були домашні раби: покоївки, воротарі, лакеї. За рахунок цього маленького прошарку темношкірих американців, допущених до освіти, грамотності, книг, виникала перша афроамериканська література.

Перша темношкіра поетеса Філліс Вітлі — африканка, привезена в Америку. Її купила родина бостонського заможного городянина і згодом звільнила. Але поки Вітлі була їх рабинею, покоївкою, її вирішили навчати, помітивши, що дівчинка дуже кмітлива, з дивовижною пам'яттю і розвиненою фантазією. Філліс Вітлі стала дуже непоганою поетесою. Навіть не могли повірити, що ці вірші писала негритянка, рабиня, молода дівчина. Зібрали цілу комісію, експертну раду з поважних бостонських громадян. Вони оцінили її вірші, проекзаменували її і написали письмовий висновок, що вірші дійсно складені африканською рабинею Філліс Вітлі.

Перші прозові опуси народжувались завдяки невеликій кількості людей, долучених до культури. Цілі цих людей полягали в тому, щоб повною мірою оволодіти цією культурою: долучитись до європейської освіченості, успішно наслідувати її, а в ідеалі у чомусь постаратись перевершити.

Оволодіння письмовою європейською та американською культурною традицією, що сходить до європейської традиції, було для тодішніх темношкірих американців засобом довести свою культурну і людську спроможність: ми не гірші за всі інші раси і народи, ми теж здатні вчитись, писати, складати і бути освіченими людьми та суб'єктами культури. Фольклор, навпаки, цими людьми протягом XVIII—XIX століть нехтувався та зневажався як пережитки дикого язичництва, варварства, відсталості. Особливо такі фольклорні форми, як релікти африканських язичницьких вірувань, занесених на територію Нового Світу. Наприклад, релігія вуду засуджувалась і проклиналась як те, що слід викоренити, забути і назавжди піддати анафемі. І фольклор теж цінувався невисоко. Безграмотні раби співають пісеньки — що на це всерйоз звертати увагу?

Переворот стався тільки в 1890-і роки, коли в Америці почала бурхливо розвиватись етнографія, антропологія. Коли з'явились такі титани в області цих дисциплін, як Франц Боас — знаменитий американський антрополог, який створив цілу школу. Коли після Громадянської війни стали всерйоз звертати увагу і на афроамериканський фольклор: на спіричуелс, госпели і на ті пісні, які співали афроамериканці під час Громадянської війни в боротьбі за власне звільнення, коли вони воювали в рядах янкі. Набули популярності чорні хори, в основному складені зі студентів перших негритянських університетів. Вони в академічному дусі виконували оброблені госпели і спіричуелс. Спочатку виникла мода на спіричуелс, потім на блюзи.

Фольклор визнається культурною цінністю. Важливу роль в цьому зіграли і «Казки дядечка Римуса» письменника Джоеля Чандлера Гарріса, жителя американського Півдня. Це визнається і самими афроамериканцями. Хоча ще кілька років тому освічені афроамериканці, письменники, поети зневажали свій власний фольклор, вважаючи його негідним серйозного обговорення і використання в літературі.

Афроамериканський письменник Чарльз Чеснат був октороном — з однією восьмою негритянської крові. В результаті культурної самоідентифікації він вирішив вважати себе чорним, не став видавати себе за білого. Юрист за освітою, освічений і заможний, Чеснат захоплювався літературою, писав романи. Зокрема, він написав збірник оповідань «Чаклунка», складений за результатами польових досліджень, збору фольклору в Південній Кароліні.

Збірник «Чаклунка», що складається з восьми оповідань, базується на забобонах, віруваннях, повір'ях афроамериканців Старого Півдня, які пов'язані з пережитком язичництва, з худу — американським варіантом вуду. Оповідання сповнені магією, перетвореннями, помстою чаклунів: то людину перетворюють на зачароване дерево, і воно стогне і стікає кров'ю, коли його намагаються рубати; то людину перетворюють на мула; то рабовласника перетворюють на раба і продають з аукціону. Там відбувається багато дивовижних чудес.

Оповідач, старий дядечко Джуліус Макаду, старий негр, живе вже після скасування рабства. До цього він сам був рабом на плантації і всі ці перекази зберіг. Схоже на дядечка Римуса, на оповідання Джоеля Чандлера Гарріса. Але дядечко Римус розповідає анімалістичні казки (Братик Кролик, Братик Лис), а тут розповідаються страшні історії, пов'язані з язичницькими повір'ями.

Така різниця між тим, що пише Чарльз Чеснат — освічена людина, яка навчилась завдяки тому, що час змінився, розуміти цінність своєї фольклорної спадщини, — і тим, що пише Фредерік Дуглас — людина, яка була на кілька десятків років його старше. Аболіціоніст, журналіст, афроамериканський письменник Фредерік Дуглас в автобіографії «Життя Фредеріка Дугласа» висміює худу та всі ці повір'я. Він розповідає, як, прийшовши у відчай від умов рабства, повірив чаклунам худу і носив у кишені амулет — кролячу лапку — в надії, що це врятує його від побоїв. Дуглас висміює всі ці забобони як прояви дикості та варварства і каже, що треба було викинути кролячу лапку, і натомість підготуватись до втечі й бігти на північ до свободи. Два різних ставлення до фольклору.

Після переоцінки цінностей, пов'язаної з переворотом в національній культурі, XX століття в афроамериканській літературі проходить під знаком фольклору. Він стає основою, на якій виникає культурна ідентичність чорних американців. Вільям Дюбуа, автор знаменитої книги «Душі чорного народу» 1903 року. Поети гарлемського ренесансу, або епохи джазу, як його назвав Френсіс Скотт Фіцджеральд, кінця 1910-х — 1920-х років, чиї поетичні форми базуються на блюзах, спіричуелс, бугі-вугі, чарльстоні — танці, поширеному в портових американських містах. Такі поети, як Стерлінг Браун або Ленгстон Г'юз, активно використовують фольклорні форми цілком свідомо, розуміючи їх цінність. І навіть дають такі назви своїм віршам та збірникам. Найвідоміший збірник віршів Ленгстона Г'юза називається «Виснажені блюзи».

Далі з'являються великі чорні письменники, які поєднують письменництво з фольклорними дослідженнями. Наприклад, Зора Ніл Герстон, письменниця і фольклористка, автор дивовижних романів і книг фольклору. У книзі «Про мулів і чоловіків» записані повір'я і перекази, різноманітні звичаї, повсякденні ритуали.

Коли ми говоримо, що афроамериканська література базується на фольклорі, це справедливо для ситуації XX століття, але лише починаючи з 1920-х років. А традиційна афроамериканська словесність існувала як письмова літературна традиція, орієнтована на високу європейську освіченість, але ніяк не на фольклор.