Завершення Французької революції XVIII століття

mia для розділу статті / 07.10.2015, 19:07 / Джерело
Генерал Бонапарт в оточенні членів Ради п'ятисот під час перевороту 18 брюмера

9 термідора ІІ року Республіки за революційним календарем, або 27 липня 1794 року, диктатура монтаньярів впала. Цей період — аж до осені 1795 року — прийнято називати термідором або термідоріанським періодом. Далі обираються нові органи влади, виконавча влада опиняється в руках Директорії і наступні чотири роки називають режимом Директорії. Це, власне, і є фіналом Французької революції.

Традиційно завершення Французької революції привертає мало уваги істориків порівняно з тим, що було до, і тим, що буде після: Наполеон, Консульство, Імперія. Тому здається, що між тим, як були страчені Робесп'єр, Сен-Жюст, Кутон, та часами титанів, коли вся Франція переформатувалась, часами великих змін, великих політиків, наступає, як писали історики, час пігмеїв, дрібних людей, які керуються своїми дрібними інтересами, грабують, крадуть і нарешті прокравшись йдуть з політичної сцени, поступившись місцем Наполеону.

Втім, значення термідору і Директорії полягає в іншому. Перші роки революції дійсно були яскравими — це роки мрій, сподівань, віри в краще майбутнє. Натомість термідоріанський період і режим Директорії — це час отверезіння, коли, як писав один з істориків, революція постарішала. Революція дійсно постарішала і революціонери намагались зрозуміти, що з того, що наобіцяли, про що мріяли, можна насправді здійснити.

Ті, хто скидав Робесп'єра, не мали жодного плану, було лише бажання врятувати свої життя від терору. Більше того, вони сподівались на те, що далі все буде так само, тільки без Робесп'єра. Але дуже швидко стало зрозуміло, що так само бути не може, тому депутати починають демонтувати політичну систему якобінської диктатури, виходити з надзвичайного стану, або, як тоді говорили, виходити з терору, виходити з революції.

Втручається влада Комітету громадського порятунку. В Конвент повертається дискусія. Скасовується державне регулювання економіки. Виникає питання: що робити з терором, від якого депутати хотіли врятуватись? Спершу здавалось, що можна все спустити на гальмах — нехай Комітет загальної безпеки розглядає конкретні справи, нехай випускають з в'язниць невинуватих, що дійсно починає робитись, — але дуже швидко під тиском громадської думки депутати розуміють, що з терором потрібно закінчувати.

Скасовується закон від 22 преріаля, який дав початок «великого терору», реорганізовується Революційний трибунал та заарештовується громадський обвинувач цього трибуналу Фук'є-Тенвіль. Однак після його арешту стає зрозуміло, що депутати ніяк не можуть уникнути відповіді на питання: хто відповідальний за все, що трапилось?

Розворот громадської думки відбувається майже миттєво. До 9 термідора в Конвент надходять листи з вихваляннями Робесп'єра, а після 9 термідора, у міру того, як інформація доходить до провінцій, починають надходити такі ж щирі листи з його засудженнями. Громадська думка йде далі: гаразд, Робесп'єр, кривавий тиран, безумовно винуватий, як винуваті Сен-Жюст і Кутон, які стояли поруч із ним, але хіба це все? Адже Конвент не міняється, це той самий Конвент, який голосував за всі рішення. До нього повертаються вигнані депутати, які зостались живими, але загалом влада в країні все та ж.

На думку відомого французького історика Мона Озуф, депутати Конвенту були одержимі спробою забути. Тобто просто забути як страшний сон все, що відбулось. Це дійсно так, але їм довелось висунути відповідальних за політику монтаньярів. Фук'є-Тенвіль не годився на цю роль, оскільки коли почався процес над ним, з'ясувалось, що це дрібна людина, яка наганяла жах своєю посадою, але розгледіти в ньому реального лиходія було неможливо.

Такою фігурою стає Кар'є, який чинив терор у Нанті. Його було страчено, як і ще декількох видних, як тоді говорили, терористів. На цьому Конвент домовляється більше репресій не проводити і на останньому засіданні оголошується амністія. Амністія — ще один лейтмотив термідора і Директорії — пробачити, забути.

Крім демонтування системи терору, було зроблено багато іншого, зокрема нарешті прийняли Конституцію. Восени 1795 року затверджується Конвентом та виноситься на референдум нова Конституція, а за уявленнями людей того часу прийняття Конституції означає, що революція закінчена, можна поставити крапку і жити спокійно. Наступає режим Директорії.

Однак проблема полягала в тому, що нова Конституція і ті рішення, які приймав термідоріанський Конвент, не дали країні найголовнішого — спокою, стабільності і примирення. Країна пережила громадянську війну. Країна була розколота і ті люди, які ворогували між собою в роки революції, нікуди не ділись. Як і раніше були прихильники монархії, як і раніше були якобінці — сам Якобінський клуб було розпущено, але його колишні прихильники залишились. Це люди, які в роки революції належали до міських низів, які хотіли чогось досягти, хотіли розбагатіти та просто бути ситими, і які досі нічого не отримали.

Крім того, існували й інші проблеми. Наприклад, величезна інфляція — те, що сьогодні ми б назвали гіперінфляцією. Термідоріанський Конвент повертає свободу торгівлі, скасовує державне регулювання, адже неможливо нав'язувати економіці свої правила, але це призводить до інфляції, придушити яку не вдалось.

Нова Конституція також виявилась нездатною вирішити ці проблеми, оскільки вона писалась в конкретний момент, коли всі пам'ятали Робесп'єра, як пам'ятали і короля, тому мета нової Конституції полягала в тому, щоб зробити виконавчу владу слабкою, щоб виконавча влада підпорядковувалась законодавчій, аби не з'явилось нового Робесп'єра, нового Комітету громадського порятунку. Тому виконавча влада доручається п'яти людям, п'яти директорам, і щороку один з них мав змінюватись. Але й законодавчий корпус щороку мав мінятись на третину, щоб не виникло такого угрупування, яке б змогло повести країну за собою.

Щоб змінити Конституцію, потрібно було пройти надскладну процедуру. Таким чином, в ній не було жодного механізму вирішення конфліктів. У 1797 році на виборах перемагають роялісти, але Директорія організовує державний переворот і очищує від роялістів законодавчий корпус. У 1798 році на виборах перемагають колишні якобінці і їх прибічники, знову організовується державний переворот і законодавчий корпус чиститься від них. Цей процес отримав назву «політика гойдалки».

Зрештою з'являється ідея: якщо Конституцію не можна змінити законно, потрібно організувати ще один державний переворот, який вирішить всі проблеми. Цей переворот має бути військовим, оскільки військова сила вже використовувалась і показала свою ефективність. Нехай це зробить якийсь генерал — вибір пав на Наполеона Бонапарта, вельми популярного генерала завдяки італійським походам, — а за спиною цього генерала стоятимуть політики, які смикатимуть за потрібні мотузочки.

Такими були плани в 1799 році і 18-19 брюмера VIII року Республіки за революційним календарем, або в листопаді 1799 року, Наполеон Бонапарт проводить такий державний переворот та розганяє законодавчий корпус. Збирається декілька десятків депутатів, які передають формальну владу Наполеону і його прибічникам, та починаються вже зовсім нові часи, які отримали назву епохи Консульства. Інша справа, що Наполеон Бонапарт, як всім добре відомо, відмовився бути маріонеткою в руках політиків і став правити сам.