Відкриття Чорного моря греками

mia для розділу статті / 19.05.2015, 16:06 / Джерело

Чорне море було одним з районів розповсюдження давньогрецької цивілізації, одним з районів, де з'явились грецькі міста в результаті великої грецької колонізації. Велика грецька колонізація — це, мабуть, найважливіше явище історії архаїчної Греції. Вона належить до періоду VIII—VI століття до н.е., коли греки заселили все узбережжя Середземномор'я і, зокрема, Чорне море як частину середземноморського регіону.

Заселення та освоєння греками чорноморських берегів припадає на кінець цієї колонізації. І це досить дивно, оскільки географічно Чорне море дуже близько розташоване до Егейського моря, до зони основного поширення грецької цивілізації. Водночас території, скажімо, Південної Італії та Сицилії, які греки також освоїли, географічно знаходяться значно далі, але в Італії і Сицилії грецькі поселенці з'явились приблизно на сто років раніше, ніж на Чорному морі. Перші чорноморські грецькі колонії датуються приблизно третьою чвертю VII століття до н.е., тоді як в Італії грецькі колонії існували вже в середині VIII століття.

Цей контраст ще більше вражає, якщо звернутись до матеріалів, які передували грецькій колонізації. Справа в тому, що контакти між Грецією та Італією існували вже у II тисячолітті до н.е., є досить багато знахідок мікенської епохи на території Італії. Були щонайменше торгові контакти, відвідування, можливо, були навіть невеликі поселення греків тієї епохи. Нічого подібного на Чорному морі немає.

Можливо, головна причина такого запізнення колонізації Чорного моря полягає у географічних уявленнях греків — і не тільки географічних, але і космологічних, оскільки ці уявлення були тісно пов'язані між собою. У грецькій картині світу населений світ, світ людей, оточений з усіх боків водним простором, так званим океаном. Він представляється по-різному: це або нескінченне море, або річка, яка циклічно обтікає Землю з усіх боків.

Це уявлення не лише грецьке, воно існувало у багатьох індоєвропейських та неіндоєвропейських народів, зафіксоване воно, наприклад, у шумерів. Тобто це універсальна картина світу. Характерна вона була і для греків. При цьому в грецьких уявленнях світ людей — це світ живих, світ порядку. А океан являє собою кордон цього світу, і те, що знаходиться в його межах, за межами населеного світу, — це світ хаосу, світ мертвих. Тому океан в давньогрецьких уявленнях завжди був пов'язаний з царством мертвих: воно знаходилось або на березі океану, або на одному з островів в океані.

Якщо взяти найдавнішу відому нам писемну пам'ятку грецькою мовою — якщо не брати мікенські таблички, то це поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея», — в «Одіссеї» є епізод, коли Одіссей відправляється у царство мертвих, щоб зустріти там померлого віщуна і отримати від нього відомості, коли він зможе дістатися до своєї рідної Ітаки. Для того, щоб здійснити цю подорож, йому доводиться пливти океаном, тому що вхід у царство мертвих знаходиться на березі океану.

Інше уявлення, яке теж було дуже поширене в Греції і теж сходить до дуже ранньої епохи, — це уявлення про острів блаженних, куди відправляються після смерті, за деякими версіями, всі померлі — це більш пізні версії; за іншими версіями — вибрані герої. Острів блаженних теж завжди знаходиться в океані.

Існує досить багато даних, які не говорять прямо про існування такої картини, але дозволяють її відновити. Картина така: за уявленнями греків ранньої епохи, до колонізації, океан починався безпосередньо за протокою Босфор, тобто Чорне море сприймалось як частина океану.

Грекам було відоме західне узбережжя Чорного моря, територія сучасної Болгарії, воно було заселене фракійцями, безпосередніми сусідами греків з півночі. Грекам було частково відоме, ймовірно, південне узбережжя Чорного моря, оскільки вони з давнини мали контакти з народами Анатолії. Але, напевне, вони вважали, що Північного і Східного Причорномор'я не існує. За їх уявленнями, на цих територіях стелився безмежний океан.

Сліди таких уявлень присутні у всіх міфологічних циклах, у всіх міфах, які пов'язані з Чорним морем і відносяться до старовини. Найбільших таких циклів два. Перший пов'язаний з мандрівкою аргонавтів, другий — з міфом про те, що сталось з Ахіллом після його смерті.

Перший, аргонавтика, — це міф про те, як грецькі герої під проводом Ясона на кораблі «Арго» здійснили подорож в далеку країну, щоб отримати там золоте руно. Цією країною правив цар Еет, син бога Геліоса, бога Сонця, і країна ця називалась Ея. За давніми уявленнями, Ея, країна Еета, розташовувалась на крайньому сході, де сходить сонце, і країна ця була океанічна. Ея описується або як острів в океані, або як країна на березі океану — це є в багатьох текстах. Тому природно, що аргонавти, здійснюючи подорож до Еї, повинні були плисти океаном. Це теж збереглось у багатьох текстах, і, зокрема, найперша згадка аргонавтики, яка збереглась у гомерівській поемі «Одіссея», говорить саме про те, що корабель «Арго» плив по океану від Еета.

Міфічна країна Ея в якийсь момент розвитку грецьких уявлень була ототожнена з реальною Колхідою — країною, яка знаходилась на той момент на сході південного узбережжя Чорного моря. Пізніше топонім Колхіда став вживатись для позначення більш східної території, території сучасної Грузії, але, напевне, у VIII—VII століттях до н.е. він позначав території, які знаходяться приблизно в районі Трабзона, у Південно-Східному Причорномор'ї. Ототожнення це, очевидно, відбулось наприкінці VIII століття до н.е., і це одне із свідчень того, що Чорне море в цей час ототожнювалось з океаном. Для того, щоб міфічна країна, яка знаходиться в океані, була ототожнена з реальною країною на березі Чорного моря, Чорне море і океан повинні сприйматись як одне і те ж.

Дуже багато деталей, пов'язаних з мандрівкою по океану, теж відбивають це ототожнення. Наприклад, і Одіссей, і аргонавти, входячи в Чорне море і виходячи з нього, повинні були пройти через рухомі скелі — Планкти, які розбивали кожен корабель, який намагався пройти між ними. Протягом всієї давнини Планкти ототожнювались зі скелями, що знаходяться біля виходу з Босфору у Чорне море.

Другий міф про Ахілла. За древніми уявленнями, Ахілл після своєї смерті під Троєю, після того, як його поклали на похоронне багаття, був з цього багаття викрадений матір'ю. Мати Ахілла, морська богиня Фетіда, вмовила Зевса врятувати її сина. І Ахілл не розділив долю всіх смертних, а був перенесений на острів блаженних, де отримав посмертне вічне існування. Острів блаженних, як вже говорилось, знаходиться в океані.

Практично з найбільш раннього періоду освоєння Чорного моря, з третьої чверті VII століття до н.е., тоді ж, коли з'являються найперші грецькі поселення, з'являється святилище Ахілла, розташоване на єдиному острові в Чорному морі. Його давня назва Левка, нині він називається Зміїний і знаходиться навпроти гирла Дунаю. Це маленький острівець, непридатний для життя, але там розташоване святилище Ахілла. І пояснення цьому відоме та підтверджується джерелами: вважалось, що саме це острів блаженних, що саме туди перенесли Ахілла.

Ситуація все та ж: щоб острів Левка був ототожнений з островом блаженних, щоб там розмістився Ахілл, необхідно, щоб Чорне море і океан сприймались як одне і те ж. Перші грецькі мореплавці, які вважали, що вони пливуть в океані, натикаються на острів, і зрозуміло, що єдиний острів, який може бути в океані, — це саме острів блаженних. Так це і відбувається.

Ще одна деталь — це фракійці. У гомерівському епосі фракійці вважаються народом, що живе на крайній півночі, і саме у Фракії знаходиться домівка бога північного вітру Борея. Знову ж таки, це крайня північ, за Бореєм нічого немає, там повинен бути океан.

Зрозуміло, що коли греки відкрили, що Чорне море є замкнутим басейном, це повинно було завдати досить сильного удару по самій концепції існування океану, який оточує населений світ. Так це і сталось. Грецький історик Геродот, який писав у V столітті до н.е., відмовляється від концепції океану взагалі. Він пише, що, незважаючи на те, що він намагався знайти північні і східні кордони населеної землі, зробити це не вдалось і, ймовірно, уявлення про океан є вигадкою.

Коли ж греки відкрили північні моря і потім Каспійське море, то концепція океану відродилась знову. Сталось це вже в епоху еллінізму, у IV і III століттях до н.е. Але на новому етапі затоками океану вже вважались Каспійське і Балтійське моря.

Уявлення про те, що Чорне море є частиною океану, може пояснити, чому греки відносно пізно освоїли Чорне море, незважаючи на його близькість до їх території. Справді, океан — це область хаосу, це область, де знаходиться царство мертвих, і зрозуміло, що жодна розсудлива людина не захоче з доброї волі переселятись туди, де знаходяться мерці і де відсутнє нормальне людське життя. Тому доти, поки греки не зрозуміли, що Чорне море — це замкнутий простір, доти, поки вони не відкрили, що Чорне море не є частиною океану, вони там і не селились. Як тільки це сталось, Чорне море було заселене дуже швидко, і його береги були освоєні греками протягом приблизно чверті століття.