Вибір віри на Русі

mia для розділу статті / 13.04.2015, 12:09 / Джерело

Русь — слово, яке (як зараз люблять жартувати, слово неруське) спершу відносилось до дружини гребців скандинавського походження. Це слово означало дружину гребців, тому що дружинники не могли ходити, добираючись до Східної Європи зі Скандинавії на своїх морських судах. Тут на річках не поплавати на цих страшних дракарах, на яких плавали вікінги, тому на Заході вони себе називали вікінгами, а на Сході — руссю, про що і пишуть численні східні та візантійські джерела.

Ось ця русь утвердилась завдяки союзу зі слов'янами, землеробами, які хотіли, як і всі народи світу, брати участь у розподілі накопиченого світового багатства. Насамперед у Візантії і, звичайно, на Сході — Хазарія забезпечувала притік монети в Східну Європу через Закавказзя з халіфату. Тому русь зі слов'янами домовились — про це свідчить легенда про запрошення варязьких князів, знаменита літописна легенда «Приходьте і правте нами», але «по ряду, по праву», тобто базуючись на слов'янському законі без вікінгських ексцесів.

Таким чином, русь, яка створила тут землю, що отримала назву за іменем дружини — Руська земля, — повинна була займатися тим же, чим займалися всі держави раннього Середньовіччя — повинна була вибрати віру, щоб домовитися з тими, з ким вона збиралася торгувати або навіть воювати. Тому що навіть війна закінчується миром, переможець хоче вигідного миру, і тоді потрібна угода.

Русь навчилась укладати вигідні угоди, для цього досить швидко вона навчилась говорити по-слов'янськи вже при Віщому Олегові. А от вибрати віру було досить складно, тому що вікінги, або руські гребці, покладались на силу меча, і, значить, їх могутні боги — Одін, Тор — виглядали, як би сказали зараз, більш накачаними і здатними до агресії, ніж християнський Бог, який — про що скандинави не втомлювались нагадувати — взагалі був з прибитими руками, тому як би він міг битися, коли б його викликали на поєдинок, адже він розп'ятий? Так що це був важкий вибір, але куди було діватись? Треба було домовлятися з греками — це були найближчі партнери, — треба було об'єднувати всі племена, численні слов'янські племена, які поклонялися тим богам, яких греки-християни вважали бісами, як вважали бісами всіх язичницьких богів представники монотеїстичних релігій: це все біси, їм поклонятися не слід, не можна приносити людські жертви, бо це вбивство, замах на життя людини, на її душу, а душу дає Творець, Господь. Тому домовлятись з язичниками не могли ні християни, ні мусульмани.

А Русь мала обирати віру, і тут вона стикнулась з іще однією проблемою, бо греки були горді тим, що вони носії великої цивілізації, християнської цивілізації, що сам Єрусалим знаходиться на їх території (на території Східної Римської імперії — Візантії — це християнська імперія). Греки себе в договорах із Руссю називали не греками і навіть не румеями-римлянами, як вони любили себе називати у відносинах з іншими народами, нагадуючи, що вони римляни, вони повинні правити усім світом. Вони вважали випадковістю, що хтось там, на заході Європи, їм не підпорядковується. Ці самі греки не збирались займатися місіонерством. Дуже мало було спроб місіонерства. Ми зобов'язані, звичайно, Кирилу, в чернецтві Костянтину, і Мефодію всім — це наші святі, культурні герої, які дали писемність. Але це, мабуть, єдиний, хоча і найяскравіший епізод нашої спільної слов'яно-грецької історії.

Але хрестити цю агресивну Русь, яка на шляху «із варяг у греки» збирала нескінченні армії і штурмувала саму столицю греків Константинополь, Царгород, і збиралась не хрест на Святу Софію ставити, а грабувати її, обдерти там ікони і все, що можна було, викрасти церковні цінності, — хрестити цю Русь греки не дуже й збирались. Іноді, звичайно, хрестили, але тих варягів, вихідців з-за моря, які служили імператору. А тут треба було хрестити всю Руську землю, пояснювати слов'янам, що їм потрібно хреститись. Володимиру Святому, який вже носив слов'янське ім'я і прогнав геть варягів, котрі збиралися йти війною на Царгород, потрібен був мир. Володимир повинен був завойовувати цю віру, завойовувати християнство.

Він повівся досить оригінально з точки зору вибору віри. Спочатку він зібрав посольства, які повинні були пояснити, хто у що вірить. Першими прийшли мусульмани, сказали, що у них віра хороша, що на тому світі буде чудовий рай, тільки вина не можна пити. Ось тут і була сказана знаменита фраза Володимира: «Русі єсть веселіє пити». Тому що, звичайно, це дружина буйна, піди і примусь її не вживати алкоголь — вона збунтується, князь не міг на це піти. Прийшли німці від Риму, від римського папи, які були активними місіонерами. Але Володимир знав, що за цими активними місіонерами стоїть не тільки римський папа, а й німецький імператор з його натиском на Схід. Не годилось. Прийшли іудеї, хазарські іудеї, і теж говорили, що їх віра найкраща, що навіть християнський Бог був ними розіп'ятий в Єрусалимі, що зовсім здивувало Володимира. Адже він добре знав, що його батько, Святослав, не залишив каменя на камені від цієї Хазарії, розоривши її, і хазарська держава перестала існувати. Тому він вирішив, що іудаїзм не годиться, оскільки він губить ту державність, де він впроваджується як релігія. Ось такий державний антисемітизм був. Не лише програма вживання алкогольних напоїв, антисемітизм також був вперше сформульований в першому літописі, в «Повісті минулих літ». Актуально все це і донині.

Коли прийшов грек-філософ, він показав йому запону (тканину) — спеціально приготував такий плакат зі Страшним судом. Володимир злякався, сказав, що він хоче в рай, а не в пекло, як було намальовано на картині Страшного суду, і погодився прийняти візантійську релігію, але не тут-то було. Візантійці не збирались йому так просто надсилати книги, священиків: на це потрібні були гроші. А гроші в імперії потрібні всередині цієї самої імперії, благодіяннями ніхто не любив займатися ні в тодішні, ні в інші часи.

Володимиру Святославичу довелося піти в Крим і захопити місто, яке досі знамените. Це був Херсонес, нинішній Севастополь — так його назвали єкатерининські орли, не дуже розбираючись у давній історії, а треба було б розбиратись. Взяв Херсонес — а це був головний порт Візантії в Криму — і зажадав собі в дружини візантійську принцесу. Це було нечувано, імператори не збирались видавати варварам — та ще й нехрещеним — представників імператорської сім'ї. Це було порушенням етикету, але діватись було нікуди. Повернути Херсонес їм хотілось, і Володимир одружився на принцесі Анні. Тут і довелось дати з нею попів — одну ж її не відпустиш.

Володимиру пощастило, бо греки встигли захопити в Болгарії книжки, перекладені учнями Кирила і Мефодія. Це були книги зі знайомою слов'янською грамотою. Таким чином він отримав необхідну для створення початкової церкви бібліотеку, отримав клір священиків, отримав дружину заодно — з усім цим він благополучно повернувся на Русь і звелів усім хреститися.

Загадкою залишалось завжди, наскільки успішним було це перше хрещення Русі. Чи могли слов'яни, які жили у лісах, якось сприйняти християнські ідеї? Тут на допомогу історикам приходять археологи, тому що з'ясовується, що після хрещення Русі — а це сталось у 988 році, згідно «Повісті минулих літ», — раптом всюди змінюється похоронний обряд. Раніше слов'яни спалювали своїх померлих, а тепер це припиняється. Можливо, дружинники стежили за тим, щоб не було диму від похоронних багать. Але, так чи інакше, впродовж XI століття дуже плавно змінюється похоронний обряд у бік його християнізації.

Ми бачимо, що слов'яни злякались в цій релігійній пропаганді того ж, що вразило і Володимира Святославича: він злякався Страшного суду, того, що не врятує свою душу, вічні муки його чекатимуть у пеклі, якщо він залишиться язичником. Це вдалось пояснити і слов'янам. Чому це вдалось пояснити слов'янам — теж зрозуміло. Примітивному первісному суспільству властивий культ предків: наші предки пішли туди, вони будуть на тому світі нам допомагати і будуть відроджуватися в нащадках, тому ми своїх онуків називаємо іменами померлого покоління, іменами дідів. Досі це прийнято в деяких традиціях. Культ предків був зруйнований державою, на місце предків прийшов князь, та ще й прийшов з-за моря. Він пам'ятав, що він від Рюрика, заморський князь — спільних предків у еліти і у слов'ян бути не могло. І зруйнували, звичайно, племінну структуру, ту родову структуру, яка вірила тільки в благодіяння предків.

Основа язичницького культу — культ предків — була знищена державою. На її місце нічого не прийшло. Людина опинилась на самоті з проблемою порятунку своєї душі. І тут з'явились християни, які пояснили, як цю душу треба рятувати. Швидко побудували церкви — слов'яни вміли це робити за один день: нанести зруб з підготовлених колод, освятити цей зруб і все — церква готова. Потім стали будувати кам'яні храми за допомогою грецьких інженерів.

Спочатку хрещення здавалось дуже вдалим, і відтоді так воно і повелось. Навіть в період атеїстичних років XX століття, коли люди рідко ходили до церкви, не дотримувались церковних обрядів і свят, але коли треба було прощатися з предками, то дотримувався християнський обряд — він дотримується і донині, ховають так само, як при Володимирі після його реформи по хрещенню Русі. Так на Русі і стали християнами.