Середньовічні карти світу

mia для розділу статті / 14.07.2018, 15:20 / Джерело

Описати історію середньовічної картографії у всій її складності важко, оскільки про всю середньовічну реальність доводиться судити з тих небагатьох артефактів, що дійшли до нас. В Середні віки існували різні види карт, але найбільш визначною була традиція mappa mundi. Це латинський вираз, який буквально означає «тканина світу» (тканина — тому що світ був намальований на поверхні тканини, на mappa). Саме звідси походить англійське слово map та українське — мапа.

Середньовічний образ Землі

В XIX столітті з'явилась вигадка, за якою в Середньовіччі панувало повне невігластво, і навіть Христофор Колумб гадав, що світ плаский. Тому сучасні історики вважають, що можуть зневажливо ставитись до своїх попередників. Однак таке упередження — цілковита дурниця: люди в Середні віки прекрасно знали, що світ кулястий. Вони почерпнули це від Аристотеля, з грецької науки. Світ на mappa mundi виглядає плоским лише тому, що це його частина, зображена на плоскій поверхні. Mappa mundi зображували Північну півкулю, яка, за уявленнями середньовічних вчених, складалась з трьох частин — Європи, Африки та Азії.

Середньовічні вчені широко використовували праці класичних географів — Страбона, Плінія, особливо щоб описувати віддалені частини відомого їм світу. Тому на mappa mundi вони зображували світ у вигляді структури з трьох частин, яку історики картографії називають «карта типу Т — О». Відома середньовічним картографам частина світу зображувалась як буква «О» або як коло і символізувала собою океан. Буква «Т» представляла собою води, які розділяли три частини світу: Танаїс, або Дон, між Європою та Азією; Ніл, між Азією та Африкою; і Середземне море, між Африкою та Європою.

Т і О карта з розподілом світу на три відомих континенти

В якомусь сенсі карти Середніх віків були навіть більш науковими, ніж наші, оскільки відображали історію людства. Вони не були просто географічним факсиміле Землі. В Середньовіччі добре знали про те, що ми засвоїли сьогодні завдяки фізикам ХХ століття. Простір і час — неподільне ціле, і ми завжди думаємо про місце в прив'язці до періоду. Новітня картографія — анімована, цифрова, де час знову повертається на карти, — підхоплює те, що інтуїтивно відчували картографи Середньовіччя.

Перевернутий схід і неправильні відстані

Інша особливість середньовічних карт, яка, можливо, набагато більше вражає сучасного глядача, — розташування сходу вгорі. Людям часто здається, що це неправильно і зверху має бути північ. Насправді ж карта просто орієнтована по-іншому (орієнтована — від слова oriens, що латиною означає «схід»). Схід вгорі, оскільки на сході сходить сонце.

Mappa mundi має цікаву особливість, яку упускає їх сучасний глядач. Для середньовічних картографів напрямок, пропорції і точні дистанції не були важливі. Безглуздо судити їх за те, що їх карти спотворюють відстані або неточні. Їх завданням було лише показати, що якесь місце знаходиться поруч з іншим — історики називають такий підхід топологічним. Середньовічна mappa mundi зображувала лише те, що Індія знаходиться на схід від Персії, а Персія — на схід від Греції. Більш конкретні відомості стали з'являтись пізніше, з приходом навігаційної і птолемеєвої картографії.

Однак mappa mundi не єдиний вид карт, який був у обігу в Середні віки. В X столітті вже існував інший жанр картографії — зональні карти. Вони не базувались на історії, на відміну від mappa mundi, які ніби обігравали її на сцені географії. Зональні карти ще раз свідчили, що в Середньовіччі було прекрасно відомо про кулясту форму Землі. Ці карти зображували земну кулю, яка згідно з грецькою наукою була розділена на кліматичні зони. Відповідно до астрономічних спостережень тропічний пояс був розташований посередині, дві помірні зони знаходились в Північній і Південній півкулі, і окремо були виділені дві дуже холодні, полярні зони.

Види середньовічних карт

На жаль, до нас дійшло мало примірників середньовічних карт, але серед тих, що дійшли, є дуже красиві. Наприклад, Герефордська карта (названа на честь собору, в якому зберігається) — характерний зразок свого часу. На ній ми бачимо елементи класичної історії та географії: Лондон, наприклад, в нижньому лівому кутку, оскільки карти були орієнтовані на схід. У центрі зазвичай Єрусалим, але не завжди: це пізніша модифікація, що виникла в епоху хрестових походів в XI-XII століттях.

Герефордська карта

На середньовічних картах зазвичай простежується павутина з місць, де відбувались найважливіші події людської історії. Зверху виділяється Едемський сад (оскільки він знаходиться далеко на сході), трохи нижче (тобто західніше) — Енох (за Біблією, найперше місто, засноване людиною), ще нижче — Вавилонська вежа. За нею йдуть місця, відмічені важливими подіями, — епохальні зони: Перська імперія, Стародавня Греція і Римська імперія. Минуле й сьогодення змішуються на поверхні карти Середземномор'я: середньовічні назви римських провінцій сусідять із сучасними містами-емпоріями, такими як Генуя. Найбільш деталізована частина mappa mundi — це Європа (землі, найближчі картографам). Внизу карти закінчуються західною межею Середземного моря і Геркулесовими стовпами — «краєм світу».

Фоторепродукція Ебсторфської карти

Ще один приклад прекрасної середньовічної карти — Ебсторфська карта, яка, на жаль, була знищена в Ганновері під час Другої світової війни, але збереглась на фотознімках. Вона являє собою приголомшливу іконографію: на ній ми бачимо детальне зображення Землі, на яке накладено зображення гігантської фігури Христа. Головою Христос знаходиться на сході, стопами — на заході, а руки розпростерті далеко на північ і південь. У центрі знову Христос, зображений повстаючим з гробу в Єрусалимі. І це тільки частина насиченого деталями твору.

Копія карти Беата Льєбанського з рукопису «Апокаліпсис Сен-Севе» (ХI століття)

У зовсім іншому стилі виконані карти Беата Льєбанського, що завдячують назвою своєму гіпотетичному творцеві (іспанському ченцеві Беату, що жив у VIII столітті). На цих картах на сході чітко зображений рай.

Таким чином, різних варіантів mappa mundi дуже багато. Нарешті, є макробієві карти, вони ж зональні. Ці були натхненні Макробієм — автором, який описав поділ земної кулі відповідно до кліматичних зон.

Призначення середньовічних карт

Іноді карти супроводжують тексти рукописів, і тому вони невеликі; в інших випадках — наприклад, Герефордська або Ебсторфська карти — це величезні твори. Герефордську карту виставляли в соборі (вчені намагались з'ясувати, де саме і навіщо). Інші карти були намальовані за велінням престижу, влади. Пізніше з'явився жанр карт, дуже важливий для історії картографії в цілому, — морські карти, що служили для практичних цілей навігації. Це вже інша історія — про те, як середньовічна картографія розвивалась і поступово включала в себе більше географії і менше історії.

Слід пам'ятати, що використання mappa mundi дуже сильно відрізнялось від нашого використання карт. Вони не призначались для орієнтування на місцевості, для подорожей (хоча в Ебсторфській карті і є вказівки на те, що її можна використовувати для визначення власного місцезнаходження). Для орієнтування у середньовічних людей були текстові описи маршрутів. Зв'язок із описами ми знаходимо в самих картах — як в тих, що використовувались для практичних цілей навігації, так і в тих, що створювались як престижні подарунки правителям і князям.

Існує безліч дискусій про те, яким було конкретне призначення середньовічних карт. Безумовно, людина, яка дивилась на mappa mundi, перебувала у своєрідній позиції Бога. Вона могла охопити поглядом всю людську історію з самого початку, з Едемського саду, і до кінця, до другого пришестя Христа, яке дуже детально зображено, наприклад, на Герефордській карті. Там друге пришестя Христа вінчає це геотемпоральне, геохронологічне уявлення історії, яка закінчується тоді, коли Христос приходить у цей світ, показуючи знаряддя Страстей як знак законності своєї влади. Діва Марія зображена поряд з ним як заступниця за грішників; по праву руку Христа знаходяться праведники, покликані увійти в рай, а з іншого боку — грішники і прокляті, на яких чекає пекло.

Таким чином, середньовічні карти — це наукове зображення світу, яке дозволяє окинути поглядом всю людську історію і географію.