Політична теорія емоцій

mia для розділу статті / 13.06.2015, 12:27 / Джерело

Один із найцікавіших напрямків міждисциплінарних досліджень політичного останніх 10-15 років — це так званий «поворот до почуттів» в суспільних і гуманітарних науках. В якому сенсі варто говорити про новий напрямок? Звичайно, про роль почуттів — суб'єктивних, обмежених за часом станів, таких як щастя і страх — у просторі політичного говорилось і раніше. Говорячи про новий поворот, історики мають на увазі колективну (але не координовану) спробу нового прочитання канону політичної та громадської теорії, викликану новими політичними явищами і науковими досягненнями сьогодні.

Поворот до почуттів

Спроба заново звернутись до спектру емоцій людини у зв'язку з її якістю як «політичної тварини» в якомусь сенсі тісно пов'язана з розвитком в області нейропсихології емоцій, новими експериментальними можливостями зі сканування мозку і так далі. Людина з її «прозорими» мозком, ДНК і квантифікованими проявами масової поведінки стала більш зрозумілою. Водночас із цим у істориків з'явилось відчуття нової епохи, яка почалась чи то після розпаду Радянського блоку, чи то після 11 вересня 2001 року. Цю епоху можна назвати часом слабких Левіафанів, тобто вразливих і підвладних рухам ззовні держав. Хоча ізольована людина з її сканованим мозком стає більш зрозумілою, конфігурації політичних рухів поза державами та їх кордонами набагато важче збагнути в рамках традиційного поняття політичного. Їх сила йде не від інститутів або ідеологій, а від мобілізації почуттів.

У спрощеному вигляді суть парадигми, яка панувала до нашої епохи, полягала в тому, що глобальний політичний порядок в якомусь сенсі вважався продовженням гоббсівського Левіафана на міжнародному рівні. Нагадаймо про Гоббса: за його баченням, людина — це сума механізмів, рушійною силою яких є страх, воля і пристрасті. В інтересах виживання люди укладають між собою договір, який лежить в основі нової абстрактної персони — держави. Будучи персоною без тіла, вона не схильна до пристрастей, і тому не відчуває і страху. Люди починають боятись цих ними ж створених абстрактних персон, але їх страх перед Левіафаном в нормальній ситуації не перевищує страху, який вони відчували один перед одним. Починаючи з контролю над своїми пристрастями, над своїми емоціями, людина поступово стає здатною спілкуватись з іншими людьми і вступати з ними в договір. Відносини, засновані на суспільному договорі, роблять можливим створення держави і форм довіри, інститутів ринку, шлюбу, власності, які призводять потім до розвитку сучасних суспільств. У якомусь сенсі в цьому світогляді розум і розумне — це продукт соціального договору, досягнення якого потребує спеціальних зусиль.

Новий погляд на теорію політичного

Ця картина політичного абсолютно змінилась в результаті нового погляду на теорії політичного. Виявляється, емоції — механізми і принципи руху душі — продовжують грати роль у подальшому розвитку суспільного ладу, особливо при формації недержавних афективних співтовариств, таких як «мультітудо» Антоніо Негрі та Майкла Хардта. Крім того, емоції не примітивніші за розум, і можуть допомагати контрольним функціям для прийняття або неприйняття суспільством даної держави як пануючого над ними Левіафана. З посиланням на класичний канон з історії політичної думки можна виділити п'ять емоцій, які можна назвати політичними.

Страх в політиці

Перша емоція, як зазначає сам Гоббс, — це страх. Ця емоція служить нам спочатку захистом в суспільному ладі, в якому ще не виникла держава. Ми боїмося один одного і саме на основі цього страху в якийсь момент вступаємо в угоду один із одним про те, що нам потрібна третя влада, яка нас контролюватиме. Не тому, що ми хочемо боятись влади в першу чергу, а тому, що ми боїмось один одного. Ми вважаємо, що саме влада зможе нас захистити від таких, як ми. Але суть у тому, що пристрасті після заснування держави нікуди не діваються. Просто наш страх перед іншим більший за страх насильства з боку держави. А що, як навпаки? Що, як головна загроза людині виходить від самого Левіафана? Тоді ажурна система соціального договору руйнується. Держава втрачає нашу довіру. Суверенітет переходить назад до суспільства і водночас зникає. Відбувається архаїзація і примітивізація суспільства. Життя людини знову стає «грубим, гидким і коротким», як описував Гоббс життя до держави, і суспільство в цілому архаїзується.

Необхідні і деструктивні сили: любов, ревнощі і заздрість

Друга емоція, вірніше, блок емоцій, відноситься до поняття любові. Ми, можливо, звикли до романтики як до комерційного продукту, але у любові є й теоретичне осмислення. Один з класичних авторів, який осмислює любов, — це Жан-Жак Руссо. Поняття любові складається з двох стадій. Перша стадія — це тваринна любов, любов до себе, вона, так би мовити, екзистенційна. Друга стадія — це любов, яка є вираженням суспільної позиції суб'єкта (amour propre). З цього починається прояв вже більш складних почуттів, рефлексії про те, хто я і хто інший, які взаємини між мною та іншим, які сприяють вже подальшому розвитку суспільства, формуванню держав. Серед інших розвивається, наприклад, таке поняття, як цивілізація, тобто колективний і суспільний самоконтроль і регулювання почуттів.

Звідси походять заздрість і ревнощі. Звернемось у зв'язку із цим до поняття національного інтересу у Адама Сміта. З одного боку, так звані інтереси національної економіки в умовах конкуренції сприяють просуванню суспільства. З іншого боку, прояв заздрощів і конкуренції всередині суспільства, особливо серед представників різних економічних класів, може бути і деструктивним. Якщо суспільні класи, які, як Сміт вважає, цілком природні, стануть один до одного проявляти заздрість, наприклад заздрість до матеріального достатку іншого, то це вже не сприятиме повноцінному розвитку самого цього національного інтересу.

За аргументацією Іштвана Хонта, сучасний політичний порядок є результатом нерефлектованого поширення доктрини «державного інтересу» з політичної в економічну сферу. Цей процес може бути деструктивним для людства, оскільки його агенти приймають рішення про інтереси людства за рамками товариств, які конституюють владу.

Ненависть у політиці та політика ненависті

Ненависть здається на перший погляд тваринним почуттям, яке розум повинен нам допомогти подолати. Серед інших є, наприклад, християнська ідея про подолання ненависті. Однак з точки зору сучасної політичної теорії, наприклад у Карла Шмідта, ненависть — глибоко раціоналізоване почуття, яке допомагає нам артикулювати поняття ворога. За його концепцією, ворог є першою конституйованою концепцією іншого, яка дозволяє нам створити колективну ідентичність. Суспільства усвідомлюють свою політичну ідентичність в процесі визначення загального поняття ворога, до якого вони відчувають публічну ненависть — почуття, яке зовсім не повинно супроводжуватись індивідуальною відразою. Іншу теорію прояву ненависті при конструкції ідентичності розвиває Ерік Хобсбаум, досліджуючи мотивацію і структуру афектів серед таких угруповань, як банди і мафіозні асоціації XIX і XX століть.

Потяг до іншого і пошук себе

Ще одне почуття з політичним ефектом — це палке бажання (desire). За гендерною теорією Джудіт Батлер, це дуже важлива передумова для розуміння іншого. Це теорія визнання, яке проявляється як екзистенційне почуття, де через потяг до іншої людини ми розуміємо, хто ми є, та переосмислюємо суспільну ідентичність — не лише особисту, але й приналежність до певних категорій, як то гендерних чи якихось інших. В теорії Джудіт Батлер важливу роль відіграє емоційне підґрунтя раціоналізованого дискурсу про визнання. В якомусь сенсі теорія ідентичності на основі бажання є зворотною стороною теорії ненависті.

Відчуження як досвід і відсторонення як прийом

Відчуження — це класичне поняття Маркса, яке однаково проявляється і в матеріальній сфері, і в духовному житті людини. Як результат прогресу, тобто розвитку поділу праці, ринку і членування процесів виробництва та споживання, людська сутність фрагментується до невпізнання. Найбільш чіткий опис цього процесу в сучасному суспільстві дав соціолог Річард Сеннетт. Але при цьому відсторонення як усвідомлений прийом може стати цікавим поштовхом для культурного переосмислення людської ідентичності.