Початок Французької революції

mia для розділу статті / 10.08.2015, 16:14 / Джерело
Відкриття Генеральних штатів

Перш за все, до початку Французької революції мало хто думав власне про революцію — думали, звичайно, про реформу. Як у XVII столітті, в епоху наукової революції, вченим здавалось, що світ може бути пізнаний, можуть бути виявлені його закони і можуть бути виявлені закони природи, так само у XVIII столітті, столітті Просвітництва, вченим, філософам, публіцистам здавалось, що можна пізнати закони суспільства, виявити їх і потім змінити суспільство на основі цих пізнаних законів. Це ті амбіції, які були перед Французькою революцією. І це амбіції не лише французьких філософів, це загальноєвропейське явище, але у Франції до цього додавалась і своя специфіка.

По-перше, у Франції з'явились люди, які мріяли перетворити не тільки суспільство, тобто не тільки провести реформу зверху, але й реформувати саму королівську владу. Причин тому було безліч. Одна з них — падіння авторитету монархії, інша — те, що Франція програвала Англії і в економічному, і у військовому змаганні, і з'явились окремі люди і угруповання, які висували ці ідеї. Друга особливість: епоха Просвітництва змусила запрацювати, як ми сказали б сьогодні, міжстанові соціальні ліфти. Тобто люди бачили, що філософи, вчені, хіміки, фізики, музиканти, художники, вихідці з третього стану, тобто з простолюддя, стають відомими, вони починають жити зовсім інакше, їх приймають короновані особи та люди, які мають титули, і безліч людей у Франції, звичайно, хотіли так висунутись. Зрозуміло, що Руссо, Монтеск'є, Вольтерів не може бути багато, тому безліч таких людей залишалось на узбіччі життя, вони вже не вписувались у станову структуру, виходили з неї і не знаходили свого місця. Вони, звичайно, прагнули щось змінити, щоб знайти це своє місце. У Франції з'явився навіть термін Rousseauх des ruisseaux («Руссо зі стічних канав») для таких людей, які не знайшли собі місця в цьому просвітницькому колі.

Це ті тенденції, які панували у Франції перед 5 травня 1789 року, коли були скликані Генеральні штати. Вони збираються, король пропонує проект реформи, насамперед фінансової та адміністративної, і сподівається, що штати схвалять цю реформу і розійдуться. Але депутати штатів, які отримували накази від своїх виборців, прагнули більшої реформи, багато з них прагнули перегляду самих основ старого порядку. І коли стало зрозуміло, що королівська влада настільки глобальної реформи не планує, депутати від третього стану прийняли рішення оголосити себе представниками нації, тобто провести цю реформу не за королівською волею, а за власною, пояснюючи це волею народу, волею французької нації. Вони оголосили себе Національними зборами та пообіцяли не розходитись, поки Франції не буде дана писана конституція (у Франції ніколи її не було, були тільки фундаментальні закони французької монархії), і стали чекати реакції короля.

Реакція короля виявилась доволі пасивною: він прийшов у Генеральні штати, велів депутатам заспокоїтись, скасував ці рішення, велів їм розійтись по станам, тому що представники нації, звичайно, хотіли засідати разом, а не окремо по станам, так, як це було за старого порядку, і король пішов. Депутати цьому рішенню не підкорились, король не став наполягати, оскільки не хотів проливати кров, і поступово став відступати, а Національні збори — наступати. І в липні 1789 року Національні збори оголошують себе Установчими зборами, до депутатів від третього стану приєднуються депутати від двох інших.

Так починається революція, бо це вже виходило за рамки того, що було прийнято за старого порядку. Офіційно початком революції вважається день взяття Бастилії, подія 14 липня 1789 року, хоча ця подія, звичайно, носить суто символічний характер, і в порівнянні з оголошенням Національних зборів, Установчих зборів, звичайно, формально взяття Бастилії мало б відійти на другий план. Але Бастилія вважалась символом королівського свавілля, ходили розмови про те, що саме туди король кидає без суду і слідства, гармати Бастилії дивились на робоче Сен-Антуанське передмістя. І коли пройшла чутка, що в Бастилії зберігається зброя, якою можна заволодіти, і там перебувають політичні в'язні, натовп взяв Бастилію штурмом, хоча насправді там було всього кілька ув'язнених, охороняли Бастилію в основному інваліди, а королівська адміністрація ще до 1789 року говорила про те, що добре б Бастилію знести. В результаті її знесли після штурму, поступово розібрали по цеглинці і на цьому місці встановили табличку «Тут танцюють».

Так починається революція, і за два роки свого існування Установчі збори приймають сотні декретів, які не залишають від старої Франції каменя на камені. Реформується релігійна система країни, адміністративна система, і 26 серпня 1789 року приймається Декларація прав людини і громадянина. Це надзвичайно важливий системоутворюючий документ, документ, як сказали б юристи, непрямої дії — не те щоб прийняли Декларацію, і життя кардинально змінилось, але це документ, який повинен був показати, що хочуть створити з цієї старої Франції Установчі збори. У ньому проголошувались мовою епохи природні і невід'ємні права людини, постулювалось, що свобода полягає у можливості робити все, що не ущемляє права інших, декларувалась презумпція невинуватості. Декларація прав скасовувала станову структуру, лицарські ордени, і вона, звичайно, приголомшила громадську думку і у Франції, і у всій Європі.

З самого початку революції, з липня 1789 року, в країні починаються хвилювання, починаються бродіння. З одного боку, серед селян: вони повстають, виступають, щоправда, не за реформу, звичайно, і не за революцію, і не проти короля, вони виступають проти сеньйорального порядку, проти сеньйоральних прав. У відповідь на це 4 серпня 1789 року Установчі збори приймають ряд декретів, які повинні були цей сеньйоральний порядок знищити в тому вигляді, в якому він існував раніше. Видовище було приголомшливе для всієї Франції: на трибуну піднімались аристократи, відмовлялись від своїх прав, і в історію це увійшло як «ніч чудес».

Але суспільний підйом охопив, звичайно, не тільки селянство, він охопив усі верстви суспільства, насамперед міські низи, і ті люди, які в містах вважали себе знедоленими (декласовані елементи, дрібні крамарі, підмайстри, прикажчики), зрозуміли, що вони можуть вплинути на те, що відбувається. Цих людей спочатку презирливо називали «санкюлоти». Кюлоти — це короткі штани, які носили аристократи, тобто санкюлоти — це ті, хто носить не короткі, а довгі штани, тобто чернь, простолюд. Потім ці соціальні верстви вже з гордістю починають називати себе санкюлотами, тобто: «Ми не аристократи, ми не контрреволюціонери». І вони починають безпосереднім чином впливати на події в країні. У жовтні 1789 року вони насильно перевозять королівську родину з Версаля до Парижу, слідом за нею перебираються Установчі збори, і далі вони протягом всієї революції чинили тиск на тих, хто, власне, приймав рішення.

Так проходять два роки, і в кінці літа — на початку осені 1791 року Установчі збори нарешті завершують роботу над новою конституцією, так званою Конституцією 1791 року. За нею Франція ставала конституційною монархією, король здійснював свої повноваження не тільки в силу того, що він помазаник Божий, але й у силу закону, в силу конституції. І було задумано таке символічне видовище: король приносить присягу цій конституції, стоячи з непокритою головою, — такого ніколи не було у французькій історії, — він клявся зберігати вірність нації, закону і цій конституції.

Як бачилась тоді ситуація? Що буде прийнята конституція, революція закінчиться, і далі почнеться прекрасне, спокійне, вільне, нове життя. Але насправді конституцію прийняли, революція не закінчилась, розійшлись Установчі збори (вони саморозпустились), оголосили вибори у нові Законодавчі збори, і депутати Установчих зборів сказали так: ніхто з нас не буде переобраний у новий законодавчий корпус, ми люди старого порядку, нас обирали за старого порядку, за абсолютної, як стали говорити, монархії, тепер повинні прийти нові люди.

Ці нові люди дійсно прийшли. І частина з цих нових людей була абсолютно незадоволена підсумками революції. В першу чергу це були депутати, які групувались навколо обранців від департаменту Жиронда — це Бордо і околиці. Частина з них була республіканцями, але в принципі вони стали говорити: «А що, ми ж, коли будемо при владі, теж хочемо управляти країною, конституційна монархія нас не дуже влаштовує». Частина з них стала виступати за республіку, а частина — розгойдувати цей човен, щоб революція не закінчилась, а тривала.

У квітні 1792 року під тиском цих депутатів — їх стали називати жирондистами — Франція оголошує війну. Хотіли оголосити війну імператорові Священної Римської імперії, але боялись, що тоді вся імперія накинеться на Францію, тому формально оголосили війну королю Угорщини і Богемії — ці корони теж були на голові імператора. І, звичайно, на той момент ніхто не міг собі уявити, що ця війна триватиме до 1815 року, кілька десятиліть, завдасть величезної шкоди і Франції, і іншим суміжним країнам. У містах починаються хвилювання бідноти, незадоволеної тим, що відбувається, з'являється ряд публіцистів, які впливають на ці бідні верстви населення і кажуть їм: «Ну а що ж, ви від революції нічого не отримали, а вона вже ніби як закінчилась».

Одним з таких публіцистів стає, зокрема, Жан-Поль Марат, який починає видавати газету «Друг народу» і отримує прізвисько «друг народу». Приклад Марата дуже добре показує, хто, власне, робив революцію, як повинні були запрацювати ці соціальні ліфти. Тому що Марат до революції якраз належав до тих людей, які хотіли прославитись, використовуючи шляхи, надані епохою Просвітництва. Він писав романи і політичні памфлети, він займався наукою, тобто він намагався піти будь-якою стезею, яка могла принести йому славу. Закінчилось це тим, що його широко розрекламовані наукові відкриття про те, що гума проводить електрику, були викриті — Марат підкладав голку в гуму при демонстраціях. Він захворів найсильнішою нервовою хворобою і був на межі смерті, але революція дала йому можливість висунутись.

Марат був далеко не єдиним, хто так впливав на санкюлотів. Під впливом, з одного боку, жирондистів у законодавчому корпусі, з іншого боку, цих публіцистів міські низи, насамперед паризькі, починають говорити про те, що потрібно скидати короля, король — зрадник, війна розвивається несприятливо. 10 серпня 1792 року повсталий натовп йде на штурм королівського палацу, монархія падає, короля відправляють у в'язницю, Законодавчі збори розуміють, що Конституція 1791 року втратила свою силу, і оголошують, що має зібратись Національний конвент, який напише нову конституцію. Національний конвент збирається у вересні 1792 року, і одне з перших його рішень — це проголошення республіки. Так починається вже зовсім інший етап революції.