Пересічний Теофіл

mia для розділу статті / 02.08.2016, 14:00

Не можна з упевненістю сказати, сприяла чи ні афінська політика демографічному зростанню населення. У розв'язанні цієї проблеми вона завжди була суперечливою. Медичний кодекс Гіппократа забороняв аборти. В цивільних і релігійних законах є чимало стимулювальних заходів, зокрема і те, що безплідні люди могли всиновлювати дітей. Але є там і дозвіл на дітовбивство, яке постійно застосовувалося до новонароджених калік і потвор.

Отже, можна гадати, що держава передала цю справу в приватні руки і доля дитини цілком залежала від батьків. Якщо вони мали лагідну вдачу, а немовля було чоловічої статі й гарної будови, на нього могла чекати щаслива доля. Інакше його могли викинути за поріг.

Склавши перший важкий іспит, дитина десять днів по народженні ставала повноправним членом родини. Родина влаштовувала врочисту церемонію, під час якої немовля обдаровували й давали ім'я. Але, на відміну від римських дітей, які одержували відразу три імені (власне, сімейне й династичне), маленькі греки мали тільки одне, і це свідчить про те, яким індивідуалістичним було еллінське суспільство та як мало важило для нього родинне коріння.

Познайомимося з Теофілом, представником середнього класу. Його звали так, бо так звали його діда. Щоб відрізнити від усіх інших Теофілів кварталу чи міста, його зватимуть Теофіл Тимона (ім'я батька) або Теофіл з Пірея (місце, де він народився). Разом з іменем він дістає також право на життя, тобто тепер його вже не могли викинути геть, а повинні були доглядати, годувати й виховувати. Зрозуміло, що виконання цих обов'язків залежало від вдачі батьків і їхніх економічних можливостей. Фемістокл, один з усевладних діячів Афін, казав, що справжнім господарем міста є його син, бо він попихає своєю матір'ю, а та попихає ним, Фемістоклом. Прив'язавшись до дитини, батьки потурали їй в усьому, як роблять це й сьогоднішні європейці.

Дім, де народився Теофіл, не був, звичайно, палацом. Мурований, одноповерховий, він стояв на вузькій немощеній вулиці. Побілена вапном чільна стіна без вікон і маленькі двері з вічком доповнювали його непоказний вигляд. Навіть після того, як Алківіад узявся заохочувати розкіш і пишноту, лише поодинокі громадяни почали зводити просторі будинки і оточувати їх колонами. Багато хто боявся викликати заздрість сусідів, привернути увагу злодіїв і збирачів податків. Та й спосіб життя афінян не прищеплював любові до свого дому, і дім передовсім вважали місцем для сну.

Теофіл росте у дворику, тобто на свіжому повітрі, в товаристві жінок, братиків і сестричок. Його улюблені іграшки — череп'яні кульки, ганчір'яні ляльки та вояки, дерев'яні візки. Ввечері його рано кладуть спати в гінекеї, жіночій половині будинку. Іноді він чимало днів не бачить батька, який зранку йде працювати чи дискутувати про політику на ринковій площі — агорі. Нехтуючи родиною, господар збуває час у «товаристві», тобто в клубі (в Афінах їх було щонайменше п'ятдесят), і не завжди з'являється на обід. Порівняно з римським батьком грецький не такий прискіпливий і самовладний. Він практично не бере участі у вихованні сина, а коли тому виповнюється шість років, віддає до приватної школи, куди його щоранку водить за ручку «педагог», який усупереч нашому розумінню цього слова є не вчителем, а просто рабом чи служкою. Незважаючи на заклики Платона, афінська держава ніколи не виявляла бажання опікуватися школою й довірила її приватним особам. Держава будувала лише палестри для гімнастичних занять, вважаючи, мабуть, м'язи громадян важливішими за їхній розум.

Теофіл залишається pais, тобто хлопчиком, до чотирнадцяти чи шістнадцяти років, навчаючись читати, писати, рахувати й грати на лірі. Він сидить не за партою, а просто на стільці, тримаючи на колінах сувій, зошит, писало й каламар. Однак у школі він перебуває значно менше часу, ніж на палестрі: в Афінах не вважають «освіченим» того, хто не може швидко бігати, плавати, боротися, кидати диск і спис. Лише здобувши таку середню освіту, Теофіл може, коли побажає, вдосконалюватися в ораторському мистецтві, філософії, історії, слухаючи лекції приватних викладачів, які читають їх, походжаючи вздовж палестри чи сидячи під деревом, і заробляють на цьому чималі гроші.

У вісімнадцять років Теофіл стає ефебом, тобто молодим вояком, служить у війську й, щоб здобути знання з бойового мистецтва, адміністративної справи та політики, вступає до nomadelfia, інтернату, де спить і їсть разом зі своїми перевесниками, обговорює з ними різні громадські проблеми і, якщо виявляє особливі здібності, проходить стажування в урядових структурах. За рік він присягає на вірність батьківщині, тобто Афінам, під час урочистої церемонії перед Радою П'ятисот і закінчує військову службу перебуванням у казармі. Відтак він уже є громадянином з усіма правами, має безкоштовне місце в театрі, ходить у перших лавах процесій на честь богині Афіни Паллади. На нього, молодого й гарного, все місто дивиться закоханими очима й аплодує йому, коли він разом з іншими юнаками біжить уночі в естафеті від Пірея до Афін і передає смолоскипа товаришеві по команді.

У двадцять один рік Теофіл уже не ефеб, а aner, тобто чоловік, який має право створювати власну сім'ю і відіграє певну роль у громадському житті. Не можна твердити, що він схожий на божественні статуї Фідія, але має гарну поставу, середній на зріст і стрункіший за римлянина. На відміну від батька, який ходить з довгою чуприною та бородою, Теофіл віддає перевагу короткій зачісці, а тому вчащає до перукаря, майстерня якого є водночас місцем зустрічей молоді, джерелом політичних і світських пліток. Про це нам розповів Теофраст, засвідчивши тим, що людство, по суті, не змінюється.

Теофіл рідко вмивається, насамперед тому, що в його оточеному горами місті обмаль води. Зранку він намащує себе олією, напахчується одним зі ста видів парфумів, що їх виробляє промисловість Афін (а нечупара Сократ, від якого постійно тхне потом і брудом, щось невдоволено каже й бридливо відвертає носа). Сувора дієта, тривалі купання в басейні чи морі, перебування майже цілий день на свіжому повітрі позбавляють його потреби промивати шлунок. Він має один-єдиний вид одягу на всі пори року — вовняний хітон. У батька хітон білий, а Теофіл фарбує свій у червоний колір. Він не носить капелюха, бо переконаний, що цей головний убір сприяє передчасній появі сивини і випаданню волосся. Його щоденним взуттям є сандалі, а черевики й чоботи він взуває лише в далекі мандрівки, скажімо, вирушаючи на прощу в Додону чи Епідавр. Він полюбляє персні й носить їх по кілька штук, хоч і не в такій кількості, як Аристотель, який чіпляв їх стільки, що під ними не було видно пальців. Теофіл, як і його батько, мало прив'язаний до рідної домівки, бо народився і жив там до шести років, а далі його духовне й фізичне виховання проходило в школі, казармі, на вулицях і площах. Він радше належить містові, аніж родині.

Теофіл — гостинна людина, хоча й не така щира, як батько. Гостей він зве паразитами — так колись називали священиків, котрі привласнювали збіжжя, яке віряни приносили в дар богам. Він вважає цілком природним, навіть гідним похвали, своє вміння брехати. Хіба не було серед його улюблених героїв Одиссея, найславетнішого брехуна в історії? Продати гнилі маслини та ще й обважити покупця для нього цілком природна річ. Він навіть учитиме свого сина мистецтва обдурювати ближнього. На війні Теофіл незворушно рубатиме мечем пораненого ворога, щоб заволодіти його зброєю й одягом, грабуватиме місто, ґвалтуватиме жінок.

Теофіл не полюбляє природи. Він знищує рослинність і тварин, сприяючи зубожінню своєї землі, й мало нагадує взірець олімпійської мудрості, яким його уявляли собі Ґете й Вінкельман. Метикуватий і жвавий, він воліє бути радше блискучим паскудником, аніж скромним і порядним громадянином. Він поважає логіку як зброю для морального знищення ближнього, а не як ключ для розв'язання життєвих проблем. Проголошує поміркованість, але не дотримує цієї норми, перебуваючи ввесь час у гонитві за славою, владою, грішми, жінками. Йому до вподоби все нове, тому він вітає молодь і мало поважає старих. Ідеалом його існування є повне напруження сил, аби відчути життя в усіх світлих і темних виявах.

Отже, в Теофілові є все для того, аби протягом одного століття зробити Афіни столицею античного світу, а згодом і найзанедбанішою колонією.

Індро Монтанеллі. Пересічний Теофіл // Історія греків / З італійської переклав Юрій Педан. — Львів: Літопис, 2010. — 137-141 с.