Образ відьми

mia для розділу статті / 02.07.2014, 14:06 / Джерело
Відьми (1508), Ганс Бальдунг

Існує велика кількість штампів, пов’язаних з інквізицією та процесами над відьмами, які абсолютно не виправдовуються. Головне кліше — середньовічні процеси над відьмами. Насправді основна частина антивідьомських процесів припадає на період з другої половини XV до кінця XVІІ століття. Середньовіччя закінчилось на межі XV-XVІ століть, відповідно це вже ранній Новий час. Такий же штамп — образ відьми.

Звісно, ніхто з серйозних дослідників не вірить, що відьми насправді були. Але це радикально відрізняє їх від людей, які жили у ранній Новий час — вони вважали, що відьми існують. Принаймні, так вважала величезна більшість.

Віра в те, що відьми існують і що вони такі, як про них розповідають інквізитори, стверджувалась поступово. Наприкінці XV століття, коли Шпренгер та Крамер писали свій знаменитий «Молот відьом», цю тезу потрібно було доводити, але у XVІ столітті вона вже сприймалась як істина. В XVІІ столітті величезна більшість європейців продовжувала вірити у відьом, за виключенням людей найбільш освічених, хоча і тут були виключення. Наприклад, відомий гуманіст Жан Боден написав трактат «Демономанія відьом» (інша назва — «Демономанія чаклунів»), де він доводив, що відьми існують і що їх обов’язково повинні судити саме інквізитори.

Віра у відьом відходить лише в епоху Просвітництва. При чому, це як раз той приклад, коли населення продовжує вірити в існування шанувальниць диявола, тоді як судова влада категорично відмовляється порушувати справи по звинуваченням у чаклунстві. Якщо якісь переслідування відьом у XVІІІ столітті і відбувались, то це переважно був самосуд.

Якими ж уявляли відьом? Перш за все, варто зупинитись на тому, чому саме відьми, а не чаклуни. Переслідування відьом були розпочаті інквізицією з ініціативи Католицької церкви. Як відомо, більшість служителів католицької церкви — чоловіки. Є, звичайно, жінки-черниці, але вони не можуть займати ніяких значущих посад у церковній ієрархії. Яскравий антифемінізм більш ніж характерний для цього духовного середовища. Якщо ми звернемось до «Молота відьом», то його автори відкрито говорять, що жінки за природою своєю набагато більш схильні підступам диявола, ніж чоловіки. І найголовніший порок, який штовхає жінок в обійми диявола, — це, як не дивно, хтивість. Святі отці вірили, що саме жіноча стать прагне плотських втіх, а чоловіки — навпаки, цнотливі за своєю природою. Для того, щоб свої невгамовні бажання задовольнити, жінки і віддаються дияволу.

Отже, зовнішній вигляд відьми. Вчені про це пишуть дуже мало, натомість фольклор створив два більш-менш завершені уявлення про відьом.

Перший образ — відьма стара, вкрита бородавками, зморшкувата, згорблена, гостра на язик, тобто та, що не соромиться назвати дурепу дурепою, а хвойду хвойдою. Та, кому є за що мститись. Якщо ми подивимось на фольклорні твори, наприклад, казкові або легендарні, то побачимо, що ще одним атрибутом такої відьми являються червоні очі і дуже поганий зір. Наприклад, у казках братів Грімм відьма завжди просить дівчинку помацати, чи товстий хлопчик, і якщо хлопчик просовує їй кісточку, то відьма не розуміє, що він всередині клітки вже відгодований. Це, природно, приклад некоректний з наукової точки зору, але така підсліпуватість відьом — традиційна фольклорна риса, пов'язана з тим, що оскільки вони взаємодіють зі світом духів, зі світом мертвих, то, як і багато посередників між світами, відьми мають обмежений зір.

Другий варіант образу відьми — квітуча красуня, як правило руда та зеленоока, зі сліпучо-білою шкірою, тобто жінка, яка викликає заздрощі своєю тілесною досконалістю. Значна кількість інквізиційних процесів над дівчатами починалась або з доносу їх заздрісних подруг, або просто тому що сусіди вважали їх занадто гарними, тоді як краса — це не від добра, оскільки істинно благочестива жінка повинна бути гарною душею, не повинна занадто яскраво виглядати, не повинна кокетувати з чоловіками, їй необхідно в першу чергу бути набожною, а гарною — швидше ні, ніж так.

Відьмам приписували безліч злочинів. Якщо їх собі уявити, то виявиться, що відьми дійсно ті люті зловмисники, про необхідність винищення яких так багато і так несамовито говорили інквізитори. Вважалось, що відьми не можуть творити добро і навіть якщо вони роблять, на перший погляд, добрий вчинок, насправді за ним ховається якесь зле диявольське підґрунтя.

Будь-який неврожай, будь-яке стихійне лихо в цю епоху приписувалось підступам відьом або диявола, що по суті було одним і тим же, оскільки відьми були найвірнішими його слугами. Потрави посівів, бурі, дощі, неврожаї, погана погода, падіж скота, відняття молока у корів... Існує традиційний фольклорний сюжет, за яким відьма доїть корову, або перетворюється на змію і випиває коров’яче молоко. Тобто якщо чиясь хороша молочна корова перестала доїтись — винною була відьма, особливо, якщо це трапилось раптово.

Відьми також перешкоджають дітородінню відбираючи чоловічу силу та роблячи жінок безплідними, викрадають дітей, наводять порчу, насилають найрізноманітніші хвороби. Кожна епідемія вважалась справою рук відьом. Наприклад, один з найвідоміших релігійних діячів XVІ століття Жан Кальвін, будучи в Женеві, проголосив, що коли починається епідемія, в цьому винні відьми. В Женеві як раз почалась епідемія і Кальвін говорив, що якщо всіх відьом знищити, епідемія припиниться. Але, як відомо, епідемії в принципі мають тенденцію до припинення і можна умовно прирівняти це до винищення якоїсь останньої страшної відьми.

Нарешті, найцікавіша та найшкідливіша частина діяльності відьом — їх збори. Вважалось, що відьми обов’язково повинні підтримувати між собою контакт та збиратись на шабаші. Дні шабашу були всім відомі — ніч перед Різдвом, ніч на 1 травня, яка в Європі досі вважається Вальпургієвою, середина літа і те, що ми з вами називаємо Хелловіном, тобто ніч напередодні Дня всіх святих. Передбачалось також, що відьми збираються і між цими датами, як мінімум раз на два місяці.

Шабаш — головне діяння відьом. Збирається шабаш, як правило, на Лисій горі. Вважається, що це константа. Насправді Лиса гора — це не якесь конкретне місце. Це просто пагорб, позбавлений високої рослинності. Він завжди освітлений променями сонця. Це важливо, тому що, ймовірно, в язичницькі часи на таких пагорбах розташовувались святилища на честь богів, зокрема на честь бога Сонця. Природно, в християнську епоху такі місця мали погану славу.

Насправді Лиса гора зовсім не обов’язкова, оскільки на шабаш у відьом дуже мало часу. Вони повинні вилетіти з дому десь о десятій годині вечора — всі авторитети в цій області сходились на тому, що відьма спершу лягає, дочікується поки всі в домі заснуть і лише після цього відправляється на шабаш. О третій ночі перший крик півня. Виходить, на те, щоб долетіти до місця зборів, потанцювати, побенкетувати і т.д., всього п’ять годин, після чого потрібно спішно повертатись назад, щоб бути на місці до світанку. Тому Лиса гора — не ексклюзивне місце проведення шабашу. Шабаш можливий в покинутій церкві, на кладовищі (цей варіант особливо любить фольклор), на перехресті доріг, у лісі, в полі, а також в будь-якому місці, яке вважається нечистим, тобто має дурну славу.

Демонологи встановили, що шабаш завжди має проходити за однією програмою, яка нагадує щось середнє між науковим симпозіумом і традиційною гулянкою. Спершу відбувається зліт гостей, причому відьми прибувають не обов’язково на мітлах. Вони можуть прилітати у горщиках, на кориті, на будь-якому домашньому інструменті, який має довгу ручку, а також на широкому спектрі тварин, закінчуючи варіантом «верхи на чорті».

Як тільки всі зберуться, починається ритуал викликання диявола, який з’являється або в образі козла, або вселяється в тіло присутнього на шабаші чаклуна, який при цьому зовні не змінюється; третій варіант — стандартне уявлення про диявола, тобто козлонога істота з людським торсом та козлиною головою, або людською головою і довгими рогами, іноді з палаючим волоссям, іноді з волоссям у формі змії — у кого на що вистачить фантазії.

Далі диявола вітають, цілуючи нижче спини. Щоб ритуал не здавався настільки жахливим, ті, хто розповідав про нього інквізиторам, говорили, що насправді там у диявола друге обличчя, яке відповідає на поцілунки. Після цього відбувається жертвоприношення. Це може бути жертвоприношення немовляти або будь-яке інше, не обов’язково людське — жертвами могли бути і тварини.

Потім відбувалось те, що можна було б назвати науковою частиною, тобто зліт з обміну мудрістю: відьми діляться з дияволом своїми досягненнями, отримують від нього зілля та інструкції з подальшої роботи. Після цього наставав час святкової частини — бенкету, в меню якого була або звичайна людська їжа, але без солі, або якісь відверті нечистоти, на кшталт жаб’ячої ікри чи протухлої людської крові. Втім, достеменно це не встановлено, тим більше, що ніяких шабашів насправді не було.

Закінчується все танцями і вінчає шабаш гуртовий гріх, де можна абсолютно все, де не діє таке поняття, як збочення. З першими півнями відьми розлітаються по своїм домівкам і приймають людську подобу, у випадку, якщо додому вони повертались у вигляді тварин.

Звісно, серйозні дослідники не вірять в те, що відьми насправді існували, але з образом відьми та уявленнями про їх злочини далеко не все так ясно. Існують люди, які намагаються відродити аналоги шабашу — наприклад, організація Вікка, яка здійснює свою діяльність переважно в англомовних країнах, — без жертв і кривавих оргій, але імітують те, що відбувається на шабаші. Існують дослідники, переважно віруючі, які, намагаючись захистити Католицьку церкву, стверджують, що переслідування інквізицією було справедливим. А раз так, то можливо були і відьми. Можливо, були жахливі сатанинські секти, які здійснювали найрізноманітніші злочини, зокрема потрави і вбивства дітей. Втім, повторимось ще раз, серйозні вчені не вірять в те, що відьомство, чаклунство, поклоніння дияволу були в дійсності поширеними в Європі XVI та інших століть.

В образі відьми є ще багато невивчених моментів, зокрема маловивчений образ відьми у фольклорній традиції. Наприклад, якщо взяти в якості джерела казки, виявиться, що у відьом ніколи немає синів, одні дочки. Тобто мова може йти про якісь залишкові уявлення про жіночу ритуальну магію. І таких речей досить багато, що також було б цікаво дослідити.