Колективізація

mia для розділу статті / 01.09.2015, 13:09 / Джерело

До кінця 1920-х років, коли почалась колективізація, більшість населення Радянського Союзу становили селяни — 80%. Вже ці цифри демонструють нам, яку величезну роль в історії країни відіграла ця подія, оскільки вона торкнулась долі більшої частини населення країни, змінила спосіб життя більшості радянських громадян, сприяла тому, що старе, традиційне селянство фактично перестало існувати, в результаті колективізації селяни в значній своїй частині перетворились на найманих працівників у держави. Це мало довгострокові наслідки для нашої історії, які ми відчували принаймні десятиліття, а можливо, відчуваємо й досі.

Про колективізацію написано досить багато, і довгі роки її розглядали з різних точок зору. Офіційна радянська концепція вважала, що колективізація була єдиним способом вирішити ті завдання індустріалізації, які стояли перед країною, що колективізація, незважаючи на окремі недоліки, була проведена оптимальним чином. Існувала така ревізіоністська точка зору про те, що колективізація виявилась процесом багато в чому стихійним, що робітники-активісти, які прибули з міст, так звані двадцятип’ятитисячники, провели створення колгоспів на власний розсуд, поставивши Москву перед доконаним фактом. Однак після того як відкрились архіви — це сталось, між іншим, вже в 60-і роки, коли велика група радянських істориків-аграрників дуже активно працювала в раніше закритих архівах у рамках підготовки великого проекту багатотомної історії СРСР, — вже тоді стало ясно, що собою представляв цей процес, як він реально відбувався, як він складався, яким чином виникла сама ідея і як вона втілювалась в життя.

Перш за все потрібно сказати, що колективізація була найважливішою програмною частиною сталінської революції згори, сталінського великого стрибка, модернізації країни, як тепер іноді говорять, а точніше кажучи, швидкого, прискореного перетворення її з аграрної на індустріальну. Для цього, як вважав Сталін, годяться всі способи, включаючи насильницьку експропріацію власності селян і перетворення села на таку покірну силу, яка платитиме державі стільки, скільки необхідно для проведення індустріалізації. Це була перша задача, яка стояла перед колективізацією.

Крім того, для індустріалізації потрібні були робочі руки, і передбачалось, що створення колгоспів звільнить велику кількість робочих рук у селі і дозволить переключити таким чином значну частину наявної робочої сили на промислові підприємства. Ніхто не мав ілюзій з приводу того, що селяни добровільно підуть у колгоспи, і тому важливою складовою колективізації було так зване розкуркулення — ліквідація куркульства як класу. Ці програмні положення про масове створення колгоспів, суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу Сталін проголосив наприкінці 1929 року, і з самого початку 1930 року ці положення почали впроваджуватись у життя. Відбувалось це на місцях під величезним тиском з боку центру. В центрі працювали спеціальні комісії, як ми тепер знаємо, під керівництвом Сталіна, які вирішували, яким чином проводити колективізацію. Ці комісії зрештою затвердили найжорсткіші варіанти проведення колективізації, які, по-перше, передбачали дуже швидкі терміни проведення колективізації, по-друге, передбачали максимально можливий рівень усуспільнення власності селян у колгоспах, тобто у селян віднімали і переводили у колгоспну власність все, аж до курей, тобто ідеалом колективного господарства була комуна, де все буде спільним.

Дуже жорсткі заходи були передбачені щодо так званого куркульства. Це не завжди були багаті селяни, це могли бути і середняки, і сільська інтелігенція, яку більшовики розглядали як силу, здатну чинити опір цій політиці, — всіх їх записували у куркулі. Проти них проводились спеціальні операції, по кожному регіону були встановлені певні ліміти: скільки чоловік мало бути виселено, скільки чоловік мало бути арештовано, розстріляно, і відповідно до цих лімітів місцеві органи держбезпеки діяли.

Колективізація перетворилась на насильницьку і жорстку акцію, яка не могла не викликати протидію з боку селян. 1930 рік і раніше, але 30-й рік особливо, був відзначений масовими повстаннями і збуреннями селян, які прокотились по всій країні, буквально по всіх регіонах, хоча в певних регіонах вони були сильнішими, насамперед у традиційних сільськогосподарських регіонах. В цілому в 1930 році, за офіційними даними, які тепер стали відомими, у повстаннях брало участь приблизно три-чотири десятих мільйона селян. Вони часто захоплювали владу в цілих районах або в декількох селах, чинили опір, однак, звичайно, протистояти державі вони не могли. Але під натиском селянського опору влада була змушена маневрувати. Тоді з'явилась знаменита стаття Сталіна в березні 1930 року «Запаморочення від успіхів», яка проголошувала, що на місцях відбуваються перегини, знімала відповідальність за колективізацію з центру, що насправді було неправдою. Ці заходи певною мірою заспокоїли селян, крім того, навесні починались сільськогосподарські роботи, і селяни повернулись до своєї мирної праці.

Незважаючи на те, що колективізація трохи відступила, в кінці 1930 року, а потім в 1931 році почався її новий етап. Зрештою він призвів до того, що на початку 30-х років колективізація в цілому була завершена. Селяни стали працівниками у держави, значна частина селян опинилась у засланні. У 1930-1931 роках у заслання було відправлено близько двох мільйонів чоловік. Це була дуже страшна акція. Багато померло під час перевезення, багато померло в місцях заслання, оскільки умови життя там були вкрай несприятливими. В цілому кілька сотень тисяч чоловік або померли на засланні, або втекли, тому досить важко зараз сказати, якою була пропорція померлих і тих, що втекли, але принаймні засланці-селяни, особливо перший час, поки ще не були облаштовані місця заслання, поки не були створені господарства, поки люди не отримали роботу, не побудували собі житло, в ці періоди переживали особливі труднощі, і серед них була висока смертність.

Що стосується результатів колективізації, про це теж треба сказати кілька слів. Довгі роки офіційна історіографія вважала, що в цілому, незважаючи на всі витрати, колективізація все-таки була успішною і дозволила вирішити ті завдання, які перед нею стояли. Проте історики та історики економіки дуже часто задаються питанням про те, наскільки дійсно можна вважати колективізацію успішним заходом, наскільки країна могла індустріалізуватись без колективізації. Довгі роки з цього приводу точаться суперечки, обговорення, на початку 90-х років з'явились роботи, засновані на економічному моделюванні розвитку економіки країни в разі, якби колективізація не була проведена, і автори цих моделей доходили висновку про те, що приблизно ті ж цілі економічного розвитку, які були досягнуті завдяки колективізації, могли б бути досягнуті і без неї, але набагато меншими витратами. В нещодавніх аналогічних дослідженнях за допомогою спеціальних методик і обробки великої кількості статистичних матеріалів економісти доходять тих же висновків. Так що робота триває, і з'ясування варіантів розвитку країни з колективізацією і без колективізації триває.