Христофор Колумб і відкриття Америки

mia для розділу статті / 27.11.2017, 14:30 / Джерело

12 жовтня 1492 року три кораблі Христофора Колумба кинули якорі біля маленького острівця з групи Багамських. Ця дата і вважається датою відкриття Америки — датою, яка викликає постійні суперечки у світі. Коли в 1992 році святкувався масштабний п'ятсотрічний ювілей цієї події, весь світ розколовся. Це стосується й інших аналогічних ювілеїв, наприклад відкриття Васко да Гама морського шляху до країн Сходу. Представники одних країн говорили, що це велика подія, яку треба святкувати, інші ж, представники латиноамериканських країн, у випадку з ювілеєм Колумба говорили про те, що нічого радісного та святкового в цій події немає: це початок гноблення країн Латинської Америки, і максимум, що можна дозволити в цей ювілей, — не святкувати, а відзначати.

У попередні роки і безпосередньо в ювілейний рік були проведені численні масштабні міжнародні конгреси, випущені сотні книг. Багато білих плям в біографії Колумба і історії його плавань були дійсно закриті якраз в цей час. Але далеко не всі. Проблем і загадок в історії Колумба і його відкриттів залишається ще чимало. Частково це пов'язано зі станом джерел, які висвітлюють життя Колумба, ті події, які передували відкриттю Америки, і ті, які відбулись потім.

З одного боку, цих джерел багато. В ту епоху знайдеться мало людей незнатного походження, про яких зберіглось стільки джерел. Це корпус документів, корпус текстів самого Колумба: його листи, меморіали, які він відправляв різним особам, заповіт, екзотичні тексти (наприклад, збірник всіх наданих йому привілеїв чи книга його виписок з Біблії, творів Отців Церкви і середньовічних теологів, яку він склав в останні роки життя з метою вставити свої відкриття, свій життєвий шлях в релігійний контекст). Крім цього, є досить багато текстів, створених його сучасниками, людьми, які його особисто знали і в деяких випадках брали участь в його плаваннях. Ці тексти різні за інформативністю, але в будь-якому випадку ними теж справа не вичерпується. Збереглись документи. Наприклад, ми знаємо поіменно всіх учасників першого плавання Колумба завдяки досить строгій фінансовій звітності, яка існувала в Іспанії в той час. Існує безліч інших документів. Є, нарешті, біографія Колумба, написана його сином.

Одне з найважливіших, найцікавіших і водночас найбільш складних і загадкових джерел — це щоденник першого плавання Колумба. З одного боку, це дуже рідкісний випадок, коли такий щоденник до нас дійшов. З іншого боку, дійшов він до нас не в авторській версії, а в переробці людини, яка знала Колумба, схилялась перед його пам'яттю, описала його відкриття в Америці і потім прославилась своєю боротьбою за права індіанців настільки, що навіть отримала прізвисько Апостол Індіанців, — це Бартоломе де Ла Касас. У його переробці зберігся щоденник Колумба. Сліди авторства Колумба там цілком видно, і джерело розглядається як автентичне і надзвичайно важливе.

Завдяки цим джерелам ми знаємо про Колумба дуже багато. Але в одних випадках його життєвий шлях постає як пряма жирна лінія, а в інших — як блідий зникаючий пунктир. Підсумуємо його життя на рівні енциклопедичної довідки. Народження в родині сукноробів, ткачів у Генуї, дитинство там же, потім каботажні плавання біля берегів Італії в підлітковому віці. Плавання по Середземному морю з торговими цілями, в тому числі до Хіоса, тобто на самий кордон з Османською імперією, яка дуже швидко посилювалась. Потім він потрапляє в Португалію, де осідає завдяки підтримці колонії генуезців, яка існувала там в цей час, як і у всіх великих торгових центрах Європи. Там він одружується. Дружиною його стає португалка італійського походження з родини, яка належала до кола, близького до знаменитого принца Енріке Мореплавця, одного з головних організаторів португальської експансії вздовж узбережжя Африки в першій половині і середині XV століття. Завдяки шлюбу Колумб опиняється в цьому середовищі, отримує доступ до багатьох португальських морських секретів.

На тлі періодичних плавань по Атлантиці — то на острів Порту-Санту з Лісабона, то до узбережжя Гвінеї, яка в цей час дуже активно освоювалась португальцями, то в Англію — народжується задум Колумба, задум західного морського шляху до країн Сходу. В цей час португальці шукали морський шлях до країн Сходу, намагаючись обігнути Африку з півдня. Коли у Колумба сформувався його задум, вони дійшли приблизно до нинішньої території Конго, а до південного краю Африки ще залишався неблизький шлях. Найголовніше, чого ніхто не знав, чи взагалі існує південний край Африки та морський шлях з Атлантики в Індійський океан або ж, як це виходило за уявленнями знаменитого і дуже популярного тоді в Європі античного автора Клавдія Птолемея, Африка з'єднується якоюсь південною землею з Азією, і тоді морський шлях до країн Сходу навколо Африки в принципі неможливий.

Колумб висуває ідею західного шляху, спираючись, з одного боку, на абсолютно вірну ідею сферичності Землі, з іншого боку, на уявлення про те, що Євразія оперізує земну кулю майже на всій її протяжності у Північній півкулі, звідки випливало що відстань від західного краю Європи до східного краю Азії порівняно невелика. Сам Колумб пише в маргіналії на одну з книг, яку він активно опрацьовував, коли готував цей план, що між ними «мале море». Це «мале море» насправді складається з Атлантики, Америки і Тихого океану. З точки зору Колумба, подолати його в умовах розвитку практики і техніки мореплавання того часу було безпрецедентним, але здійсненним кроком. Це дуже важливий момент, тут ми маємо справу з класичним випадком великої помилки, яка уможливила велике відкриття. Колумб не отримав систематичної освіти, був самоуком. Як зараз би сказали, він був швидше дуже переконаним, працьовитим і талановитим дилетантом, ніж професіоналом в тому, що стосувалось космографії, навігації — тих наук, які були потрібні в практиці мореплавання.

Він формулює свій проект, пропонує його португальському королю, але той вже зробив ставку на досягнення мети навколо Африки. Це був той час, коли Діогу Кан фактично дійшов до Анголи — вже не так багато лишається до південного краю Африки. Крім того, при дворі португальського короля в числі інших персонажів були кращі вчені тодішньої Європи в цій області. Проект Колумба вони одразу відхилили як хибний з наукової точки зору — і вони були абсолютно праві. Після цього Колумб залишає Португалію, перебирається до Іспанії. Після дуже довгих переговорів і очікувань, які тривали цілих сім років, йому вдається поступово схилити на свою сторону впливових придворних Фердинанда та Ізабелли, королів Іспанії. Це були служителі церкви, але також аристократи і фінансисти. Ці кілька людей (зазвичай історики називають шість-вісім прізвищ) забезпечили підтримку Колумба і, ймовірно, затвердження його проекту.

Далі класичні і всім знайомі відомості про чотири плавання Колумба, на яких можна не зупинятись. Що в цьому плані справді цікаво, так це фігура самого Колумба: що це була за людина, контекст, в якому він діяв, чим він керувався. В цьому сенсі спроби розглянути, що відбувалось у світі і хто ще народився, коли народився Колумб, дають дуже цікаві результати. Його ровесником був Леонардо да Вінчі. Тобто Колумб був сучасником класичного італійського Відродження — спочатку раннього, а потім класичного. За кілька років до його народження Йоганн Гутенберг відкриває велике мистецтво книгодрукування. Колумб був сучасником інформаційної революції, якій чимало сприяв своїми відкриттями. Нарешті, в 1453 році, незабаром після народження Колумба, турки захоплюють Константинополь. Гине Візантія, і турки продовжують натиск на Європу. Це залишається дуже серйозною проблемою протягом всього життя Колумба.

Коли ми намагаємось зрозуміти, чим керувався Колумб, що їм рухало і як пояснити ті чи інші його вчинки, ми стикаємось з тим, що він був, з одного боку, сучасником епохи Відродження, з іншого боку, людиною середньовічною, глибоко релігійною, схильною до містичних осяянь, які особливо переслідували його в останні роки життя. Він днями і тижнями не знімав з себе одежу францисканців, його кращими кореспондентами і найближчими друзями були монахи. Вже згадувана книга пророцтв — це спроби пояснити з текстів Святого Письма, що його відкриття зумовлені згори, що він обраний, що йому довелось виконати призначення Боже.

Він вірив, що його відкриття потрібні саме для того, щоб, потрапивши на Схід із Заходу, обійшовши тим самим Османську імперію, яка перекрила шляхи на Схід через Середземне море, навернути на християнство мешканців Сходу. Об'єднаними зусиллями цих нових християн Сходу і християнської Європи можна отримати можливість атакувати і повернути Єрусалим, відкрити новий етап всесвітньої історії — етап повної і беззастережної перемоги християнства. Заради цього він діяв, в цьому бачив мету своєї діяльності. При цьому він був корисливою, честолюбною людиною, торгувався з королівським подружжям за свої доходи і привілеї, жорстко стояв на своєму, але ці багатства потрібні були йому, щоб забезпечити свою кінцеву мету.