Джордано Бруно: філософ і єретик

mia для розділу статті / 30.03.2015, 17:50 / Джерело

Джордано Бруно — це єретик par excellence, тобто абсолютний єретик. Це людина, яка була засуджена та відлучена і від католиків, і від кальвіністів, і від лютеран. Людина, яка не вкладалась в жодну світоглядну або релігійну систему, яка існувала на той час.

Виникає питання: так що ж він проповідував? Яких поглядів він дотримувався? З цього приводу немає не те щоб одностайності, немає навіть чіткої точки зору серед дослідників — суперечки тривають досі. Заявляють, що Бруно став одним з провісників сучасної науки, адже він дотримувався геліоцентричної теорії Коперника і навіть активно пропагував її. Так, з одного боку, він передбачив нову епоху, але, з іншого боку, сам він сповідував погляди, які ніяк не назвеш науковими: він підтримував теорію Коперника, але використовував її у зовсім інших цілях.

Його концепції носили містичний, окультний, в найширшому сенсі релігійний характер. Хоча він, безумовно, віддавав данину емпіричній науці — наприклад, спирався на астрономічні розрахунки, але при цьому використовував їх як спосіб, як ключ для виходу в зовсім інший вимір. Але, головне, це була людина, яка розробляла свій абсолютно фантастичний проект релігійної реформи в критичній ситуації XVI століття, коли Європа розділилась конфесійно, політично і культурно.

Філософія епохи Джордано Бруно

Особливістю філософського контексту цього часу було те, що не було і не могло бути однієї філософської доктрини. Можна сказати, що це час, який відкрив середньовічний ящик Пандори. Почались найрізноманітніші інтелектуальні експерименти, спроби якогось нового синтезу, прориву як у майбутнє, так і в минуле. У цьому сенсі, звичайно, Джордано Бруно — людина прориву. Він місіонер, більше того, він пророк, можливо, навіть месія — швидше за все, так він і сприймав себе самого. Примітно, що всі спроби представити його як гуманіста розбиваються об позицію самого Джордано Бруно. Він не був гуманістом, більше того, він навіть пародіював гуманістів як педантів-граматиків, по суті, як нових схоластиків. Гуманізм, який боровся зі схоластикою, в його очах постає новим буквоїдством, новою граматикою.

Він навчався в Неаполітанському університеті у досить відомого аверроїста-аристотелика та антигуманіста Джован Вінченцо де Колле. Надалі ми бачимо, що у всіх його творах точиться суперечка із сучасним йому гуманізмом. Сам Джордано Бруно писав латиною, дуже близькою до схоластичної, середньовічної чернечої латини. Звичайно, Бруно дуже суперечливий і різноманітний: він нападав на зашкарублу клерикальну систему поглядів, насміхався над чернецтвом, пародіював його, але зберігав у собі «чернечу ідентичність». Як відомо, спочатку він був домініканцем, потім вийшов з ордена, але всі його саморепрезентації залишались чернечими.

Світогляд Бруно

Традиційно його називають філософом-пантеїстом. Звичайно, в традиційному розумінні він близький до пантеїзму, але його вчення було дуже потужною реформаційною релігійною доктриною. Всі його філософські погляди так чи інакше в проектному відношенні були спрямовані у якусь нову релігійну реальність. На це, власне, вказували й недоброзичливці Бруно, це стверджував Джованні Моченіго, котрий передав Бруно до рук інквізиції. Його звинувачували в тому, що він намагався створити нову секту, яка ставила за мету відродити якусь «єгипетську релігію» і, можливо, навіть називалась за його іменем сектою «джорданістів».

Дещо парадоксальне визначення його проекту дає відома британська дослідниця Френсіс Йейтс, — «єгипетська Контрреформація». Залишаючись в широкому сенсі слова всередині католицької парадигми (звичайно, Бруно дратувала і лютеранська доктрина, і кальвіністська, природно, він не приймав і Католицьку церкву такою, якою вона була тоді), він придумав новий системний вихід з цієї кризи XVI століття шляхом відродження єгипетської релігії за своїм власним сценарієм. І прочитання християнства в цьому проекті не залишало каменя на камені від традиційної християнської догматики.

Космологія Бруно

В галузі природничих наук найвідоміші його твори про нескінченність світів. Але які це світи? Планети для нього в герметичній традиції — це живі божественні істоти, які обертаються по своїй волі і мають магічні властивості. Сконструювати з його поглядів якусь наукову систему практично неможливо, тому що його світогляд насамперед окультний, містичний, а не емпірично «науковий». І не математичний. Це, власне, інкримінувала йому інквізиція з церковної точки зору.

Інша справа, що не збереглось офіційного протоколу процесу над Джордано Бруно. До нас дійшли лише уривчасті відомості. Найчастіше наводять свідчення досить відомої людини — Гаспара Шоппе, який був присутній при його страті і по пам'яті записав ті звинувачення, які зачитувались, але самого тексту інквізиційного трибуналу у нас немає. Тому ми навіть толком не знаємо, що йому інкримінували. Відомо, що в обвинуваченні було вісім пунктів, а працював над цим вироком не хто-небудь, а Роберто Белларміно, який, крім того що був кардиналом, був також одним з провідних богословів Католицької церкви, — це дуже серйозний вчений-систематик того часу. Белларміно повинен був дуже добре попрацювати, щоб з усіх творів Бруно витягти ці єретичні тези. Але, на жаль, ми не володіємо достовірними відомостями про результат роботи інквізиції.

Літературна спадщина Бруно

Крім іншого, Бруно був блискучим письменником, і в своїх полемічних творах він вибудовував дуже цікаву драматургію. У нього дуже цікава мова, яка сама може бути предметом для філологічного аналізу, як італійська (Бруно був ноланцем, вихідцем із неаполітанського культурного середовища, тому був носієм своєрідної італійської мови), так і латина. Його латина, як зазначалось, явно негуманістична. Дослідники відзначають своєрідність його мови, зокрема поетичної. Він вважав себе пророком, можливо, навіть месією і багато в чому говорив як людина, наділена владою, тобто з претензією на абсолютне знання. Це розкривається і в літературному, художньому плані. І, звичайно, зачаровує.

Стосунки з Католицькою церквою

Бруно починав як католик, як монах-домініканець, але у нього відразу почались неприємності. Темперамент у нього був, як кажуть, вибуховий, а далі все більш нестерпний. Мабуть, у нього були якісь припадки, він впадав у неконтрольовану лють, чим дуже сильно зіпсував собі біографію. Причому псував на кожному кроці.

Він отримав досить традиційну освіту для людини свого часу. Бруно народився в католицькій релігії, став ченцем, навчався в Неаполітанському університеті, який якраз розташовувався тоді в домініканському монастирі Сан-Доменіко Маджоре. Але відразу почались проблеми — і дисциплінарні, і теоретичні. Він мав власне розуміння вчення про Пресвяту Трійцю — тріадологію. Це взагалі ключовий момент у його подальшій інтелектуальній біографії. Він дуже своєрідно трактує Трійцю в неоплатонічному дусі. Потім це стане підставою для його засудження інквізицією.

Спочатку він намагався поширити свої погляди мало не в Римі, але зрештою був змушений тікати з Італії. Далі він переходить у кальвінізм, потім в Англії знайомиться з герметичними традиціями того часу. Після цього він опиняється в лютеранському середовищі. Але жодного разу він не знаходить розуміння. Кальвіністи від нього відмовились, з лютеранами все закінчилось сваркою. Повернувшись врешті-решт в Італію, він начебто збирався їхати в Рим, щоб у чомусь переконати папу. Можливо, Бруно все-таки вважав себе католиком — не в догматичному плані, а за світоглядною сумою.

Він ризикує повертаючись до Італії, де на нього явно чекають неприємності, але, напевне, зовсім не усвідомлює цього ризику. Потрапивши на Апенніни, він їде спочатку в Падую, а потім до Венеції — загалом, він поводиться вільно. Зрозуміло, Джордано Бруно — людина особлива. Він не мав почуття політики, не було в нього прагматики політичної поведінки. Він діяв дуже рвучко, певною мірою щиросердно, нічого не прораховуючи наперед. Але тут він явно прорахувався і потрапив в ту історію (знову-таки багато в чому завдяки своєму нестерпному характеру), яка коштувала йому життя.

За що спалили Джордано Бруно?

Сучасна історична наука не може дати певної відповіді на це питання, наукові суперечки тривають. Справа в тому, що як зі справою Галілея, так і зі справою Джордано Бруно трапилась така історія: Наполеон вивіз ці документи з Італії. Які у Наполеона були плани — можна лише гадати, але факт в тому, що вони пропали: чи то спалені, чи то викинуті на звалище, але слід їх втрачено.

Ми маємо непрямі свідоцтва, в тому числі й свідчення Гаспара Шоппе — відомого персонажа, католика, публіциста, одного з активних діячів Контрреформації. Згідно Шоппе, Бруно інкримінувалось вчення про множинність світів, про виправдання магії (Бруно і сам себе представляв магом; його вчення про «зчеплення» (контакти з демонами) і його мнемоніка — все це мало явно магічний характер), єретичне тлумачення уособлення Пресвятої Трійці. Обстоювана ним ідея душі світу досить спокійно сприймалась в ренесансному неоплатонізмі, але з Христом, з другою іпостассю Трійці, у Бруно були дуже великі проблеми.

Як писав Шоппе, Бруно стверджував, що Мойсей також був магом і творив чудеса, що, звичайно ж, з традиційної християнської точки зору цілковита єресь. Також він вважав, що в цьому мистецтві Мойсей перевершив єгиптян, а як ми розуміємо, єгипетська магія — це «коник» Бруно. З його точки зору, Христос був благим магом і цілителем в єгипетській традиції. Все це у більш-менш явній формі міститься в творах Бруно. Як не крути, з точки зору церкви його погляди були абсолютно єретичними, і він їх не зрікся. Тому його й спіткала настільки трагічна доля у Римі.

До речі, створення пам'ятника Джордано Бруно на Кампо деї Фйорі у Римі, на площі, де він був спалений, — це масонська антиклерикальна акція. Його відкриття в день П'ятидесятниці 1889 року було свідомим антиклерикальним, антипапським жестом. Папа Лев XIII хотів взагалі виїхати з Риму на знак протесту, але потім провів весь день у пості й молитві перед статуєю Святого Петра, протистоячи антихристиянській і антицерковній акції. У цьому сенсі в сучасному Римі символіка цього пам'ятника і вся драматургія культу Джордано Бруно розвиваються за сценарієм, прописаним у XIX столітті. Бруно — єретик, який повстав проти мракобісся, обскурантизму, за свободу, за все краще, що чекало на людство попереду. За що конкретно — сказати досить складно, тому що сам Бруно був великим плутаником, але інтерпретація його спадщини в сучасній культурі, яка успадковує ідеї класичного європейського модерну, саме така. І досі 17 лютого біля його пам'ятника регулярно відбуваються масові акції — антиклерикальні і вільнодумні за своєю презентацією.

У підсумку можна сказати, що Бруно опинився один проти всіх. Так вийшло за його життя, так закріпилось в його міфі. Він був налаштований на протидію, а його проект єгипетської релігії — це абсолютно унікальна, дуже дивна і до кінця не зрозуміла річ. Вона зачаровує, але зрештою виявляється нікому не потрібною.