Джихад

mia для розділу статті / 24.02.2016, 21:52 / Джерело

Слово «джихад» в перекладі з арабської означає «зусилля». Це одне з базових понять в ісламі. Деякі мусульманські богослови навіть вважають джихад шостим стовпом ісламу, поряд з п'ятьма іншими. Коран наказує кожному мусульманину проявляти старанність у зміцненні та захисті ісламу, витрачати на цьому шляху свої кошти і сили.

Джихад в Корані

Поняття джихаду багатогранне і складне, в цілому воно означає «зусилля на шляху Аллаха». Причому звичайне для немусульман поняття джихаду, яке асоціюється зі збройною боротьбою, — це лише один, не найголовніший аспект. Саме поняття джихаду значно ширше.

Цілі джихаду і саме поняття джихаду зазнавали серйозних змін разом з діяльністю пророка Магомета. Передусім Магомет і Коран концентруються на базових і мирних аспектах джихаду. Тобто джихад в ісламі в першу чергу розуміється як боротьба зі своїми духовними або соціальними вадами. На основі саме таких підходів склалась класична теорія джихаду.

Види джихаду

Джихад серця — це база, основа, з цього людина повинна починати. Джихад серця — це боротьба зі своїм внутрішнім нафсом (тваринною складовою), зі своїми духовними і соціальними вадами. Вважається, що не поборовши свої гріховні потяги, пристрасті і вади, людина не може вести боротьбу за торжество ісламу.

Як тільки людина досягає успіхів в цьому, вона може приступити до джихаду язика. Джихад язика — це заклик до інших вдосконалюватись, ставати кращими, тобто звернення до інших людей з «велінням схвалюваного і забороною засуджуваного». Щоб перейти до нового щабля джихаду, необхідно пройти «базовий» джихад серця. Тобто спочатку треба придушити в собі всілякі пороки і вже потім приступати до джихаду язика.

Третій рівень — це джихад руки, коли людина вже може і вважає, що вона може припиняти якісь порушення. Коли людина вже починає не просто говорити, а діяти — це джихад руки.

Останній рівень — це джихад меча. Він може бути застосований, коли вже не працюють інші варіанти, тільки після цього можна приступати до джихаду меча, тобто застосовувати насильство. Слід звернути увагу, що стосовно джихаду меча є маса різних інтерпретацій серед мусульман: коли його варто застосовувати, які умови для його настання, які його методи, цілі, завдання.

Отже, джихаду властива багаторівневість. Не можна просто так за один день увірувати, взяти зброю і бігти здійснювати збройний джихад.

Історичний контекст джихаду

Залежно від ситуації, в якій знаходився мусульманський світ, ставали актуальними ті чи інші грані джихаду. Навіть якщо ми подивимось на пророка Магомета, то на початку своєї діяльності він наголошував на мирному джихаді, на тому, щоб своїм прикладом надихати — навіть коли на нього були гоніння, він не закликав до збройної відсічі.

Потім, ставши на чолі громади в Медині, він починає говорити в тому числі і про збройні аспекти джихаду у відповідь на агресію. Істотним потрясінням для мусульманського світу було, наприклад, вторгнення монголо-татар в Середні віки. Тоді озброєний джихад дійсно став відігравати серйозну роль. Ці потрясіння поєднались з Хрестовими походами, які зробили озброєний джихад дієвим засобом звільнення мусульманських земель. Для ісламського світу це була можливість мобілізуватись перед наступаючим з двох сторін зовнішнім ворогом, який вніс серйозне сум'яття і глибоко проник в мусульманські землі.

Дуже багато залежить від часу і місця. Якщо розглядати Північну Африку в 1960—1970-ті роки, то там йшлось про економічні аспекти джихаду, про необхідність дуже серйозних зусиль, щоб вирватись вперед в економічному плані, щоб подолати відставання від розвинених країн. В цьому випадку джихад вже став розумітися не як війна, а саме як зусилля в економічному плані для того, щоб подолати спадщину колоніальних часів.

Суб'єкт і об'єкт джихаду

Крім згаданих видів джихаду, існує класифікація, заснована на хадисах, тобто на висловлюваннях пророка Магомета, яка розділяє джихад на великий, тобто на духовну боротьбу, і на малий джихад — боротьбу збройну. Першоджерелом цього служить дуже відоме оповідання (хадис), у якому описується, як Магомет, повернувшись з походу, говорив: «Ми повернулися з джихаду малого і приступаємо до джихаду великого».

Великий джихад оголошувати не потрібно: цю духовну боротьбу повинен вести кожен мусульманин, це обов'язок кожного мусульманина. Якщо говорити про збройну боротьбу, то, звичайно ж, тут є чіткі правила. Не може кожен самовільно оголосити джихад і піти воювати. Для цього необхідне рішення богословів, які повинні зважити ситуацію і прийняти відповідальне рішення спільним консенсусом. Цей консенсус (іджма) дуже важливий для ісламського світу, тому що це одне з джерел ісламського права — консенсус всіх ісламських богословів.

У випадку прямої агресії джихад також не потрібно оголошувати, тому що озброєний джихад тут настає за замовчуванням. У такій ситуації богослови можуть лише підтвердити, що так, є агресія і нам необхідно проти неї боротись. Причому брати участь в такому джихаді зобов'язані всі без винятку мусульмани в міру своїх сил і можливостей. А в разі, коли немає агресії, але є якась загроза і необхідно зробити якийсь збройний похід, то тут необхідно зважити всі за і проти, розібратися в ситуації. Це можуть зробити тільки вчені-богослови. Просто так звичайна людина не може оголосити озброєний джихад.

Наприклад, Муаммар Каддафі, будучи президентом Лівії, закликав до джихаду проти Швейцарії. Як лідер держави і як правитель він, звичайно, має право оголошувати війну кому завгодно, але не джихад. Є дуже тонка межа між звичайною війною, яку оголошує правитель, і джихадом — війною, яка знаходиться в рамках релігійної концепції. Тобто сам Муаммар Каддафі, не будучи релігійним лідером, не будучи людиною ісламських знань, не може просто так взяти і оголосити окремо Швейцарії джихад, тим більше не радячись з іншими мусульманськими діячами.

Тут він, можливо, спеціально це робив, щоб загострити і привернути увагу решти ісламського світу, або переслідував якісь інші політичні цілі. У будь-якому випадку оголошення джихаду не знаходиться в його компетенції.

Значення джихаду для віруючого мусульманина

Самовдосконалення неможливе без джихаду, тобто без зусиль. Не можна, не роблячи зусиль, в тому числі не ведучи боротьбу зі своїми вадами, які є у кожного, вдосконалюватись, неможливо досягти того рівня, який визначений для людини. В ісламі йдеться про те, що людина — вершина творіння, і людина повинна підтвердити це через своє життя, вдосконалюючись і піднімаючись до цього рівня. Без джихаду, без духовного самовдосконалення це неможливо. У цьому сенсі джихад обов'язковий для всіх мусульман.

У випадку ж з озброєним джихадом існує дуже багато різних обмежень, в тому числі в якому місці цей джихад оголошено, проти кого і так далі. Стосовно цього є різні думки. Наприклад, коли імам Шаміль вів свою боротьбу, частина дагестанських богословів того часу виступили проти його підходу і не визнавали оголошення джихаду проти Російської імперії, а частина підтримувала його. Згодом імам Шаміль припинив ведення джихаду, закликавши і інших своїх послідовників припинити його.

Різночитання в інтерпретації

Правила джихаду загальні для всіх. Звичайно, в деталях можуть бути якісь особливості і свої розуміння, але це не стосується основних понять. В основному з приводу джихаду існує консенсус про те, що це в першу чергу духовна досконалість, а також про основні правила ведення збройного джихаду. Ці правила засновані на тому, що говорив Магомет, і на тому, як це на практиці виконувалось за часів перших чотирьох праведних халіфів.

Різні інтерпретації з'являються як внаслідок наявності різних думок серед ісламських вчених, так і через їх належність до різних релігійних традицій. Тому що іслам як релігія без церковної організації і за великим рахунком без духовенства — це релігія мусульманських вчених-богословів. Їх думка дуже багато значить. Причому один богослов може бути впливовим серед певної частини мусульман і не мати жодного впливу на іншу частину. Тому тут дійсно дуже багато залежить від місцевої традиції інтерпретацій різних шаріатських норм і уявлень або від конкретної особистості богослова.