Дракула та живі мерці: 5 справжніх чудовиськ з минулого

mia для розділу статті / 31.10.2015, 20:13 / Джерело

Перевертні, відьми та зомбі? Хоч ці вигадані страховиська Хелловіну і досі лякають людей, їм не зрівнятись зі справжніми монстрами, які жахали людей у минулому. В аннали історії увійшло вдосталь божевільних, монстрів та диваків, від чиїх хворих та злих вчинків продовжує стигнути в жилах кров. Перед вами найстрашніші постаті минулого — від графині, що купалася в крові, до справжнього Дракули.

Влад Цепеш

Влад ІІІ Дракула, який у XV сторіччі був князем Валахії (теперішня Румунія), був набагато страшнішим за сучасних вампірів-кровопивць, створених за його образом. Принц народився в Румунії, але провів багато років в Османській Імперії як політичний бранець тогочасного султана Мурада ІІ. Хоча з Владом ІІІ добре обходились та навіть навчали військовому мистецтву, він затаїв ненависть до Османів. Деякі історики вважають, що кривавий Влад здобув свою пристрасть до особливо моторошних тортур — зокрема свою звичку садити ворогів на палю — будучи в полоні у Османів.

Зрештою Влад повернувся до Валахії, але невдовзі почалось вторгнення султана Мурада ІІ. Йдучи до столиці, султан побачив жахливі речі: гниючих османських полонених на палях. Ця своєрідна психологічна зброя мала на меті залякати сильнішого ворога.

Але репутація Влада як вампіра залишається суперечливою. Німецький вірш, датований XV сторіччям, який зберігається в Гейдельберзькому університеті в Німеччині, описує людину, яка бенкетує на крові, вмочує хліб у кров простромлених ворогів та омиває руки в крові перед обідом. Тим не менш, історики й досі сперечаються щодо інтерпретацій поеми.

Репутація вампіра виникла, швидше за все, завдяки роману «Дракула» написаному у XIX сторіччі Бремом Стокером, який відвідав замок Влада у Трансільванії та поєднав історію жорстокого правителя Валахії з місцевими переказами про «морой» — духів померлих дітей, що пили кров свійських тварин.

Елізабет Баторі

Хоч Влад ІІІ і мав на своєму рахунку безліч кривавих вчинків, все ж він не може зрівнятись з графинею Баторі, дворянкою, яка жила у XVI сторіччі. Баторі, яку часто називають Графинею Дракула, заслужила сумнівне звання «наймасовішої серійної вбивці жінок», жорстоко вбивши більше 600 молодих жінок.

Баторі заманювала молодих сільських дівчат (а згодом і дочок небагатих дворян) до замку — або як служниць, або на виховання. Після цього вона або сама, або за участі кількох спільників, била, нівечила та спотворювала обличчя дівчат, часто залишаючи їх помирати голодною смертю. В легендах Баторі буквально купається в крові своїх жертв, вірячи в те, що це допоможе їй зберегти молодість. Часи її жахливого правління закінчились лише тоді, коли її застукали за вбивствами та тортурами.

Під час суду над Баторі у 1611 році, десятки свідків і потерпілих описували її жорстокість в найдрібніших деталях. Тим не менш, деякі історики ставлять під сумнів правдивість звинувачень на адресу графині, стверджуючи, що політичні противники могли підкупити свідків, щоб зганьбити її ім'я та привласнити її землі.

Незважаючи на приписану їй жорстокість, графиня Баторі удостоїлась набагато легшої смерті, ніж більшість її жертв. Після років ув'язнення у вежі власного замку, в 1614 році вона поскаржилась на холод в руках та померла наступного ранку.

Григорій Распутін

Распутін — російський містик, що народився в 1869 році, мав вплив на останнього царя Росії і викликав страх та ненависть у народу. Бородатий мандрівний проповідник з мертвими очима втерся в довіру до царської сім'ї, коли був запрошений лікувати сина Миколи ІІ, царевича Олексія, що страждав від гемофілії.

Сім'я була впевнена, що надзвичайні здібності Распутіна врятували Олексія, і незабаром «божевільний монах» увійшов до кола наближених осіб. Але значна частина російського дворянства була стурбована цим наближенням та хвилювалась, що його вплив заведе країну на хибний шлях.

Тлумачення святості, яке сповідував Распутін, викликало огиду у всього суспільства. Він вважав за необхідне пройти через гріх, щоб отримати спасіння. За цією логікою, Распутін був п'яницею, відкрито зраджував дружині та водився з негідниками (і, ймовірно, потім жалкував про це). З часом, чутки про зґвалтування, сатанізм та окультні практики окутали його образ.

Однак, найбільш моторошною подією з життя Распутіна, можливо, була його смерть. Російське дворянство побачило, що вплив містика на царську родину перейшов межі дозволеного, через що було вирішено його отруїти. Коли спроба отруєння не вдалась, було зроблено кілька пострілів. За легендою, Распутін воскрес як зомбі. Тоді змовники забили його до втрати свідомості та живцем кинули у води Неви.

Аттіла

Коли когось називають «бичем Божим», не чекайте від нього добра. Аттіла, король гунів, тероризував Європу, а його безперервні набіги у V сторіччі значно прискорили падіння Римської Імперії.

Навіть у часи хаосу, коли жорстокість та тортури були звичним явищем, Аттіла виділявся особливою кровожерливістю. Він убив свого брата, Бледу, щоб отримати контроль над гунами. Увесь шлях Аттіли через Європу був всіяний зґвалтуваннями і грабунком, а його головною зброєю був терор.

Коли гуни нападали на ворога, вони летіли на своїх конях з неймовірним криком. Для більшого ефекту, Аттіла прив'язував до свого сідла черепа вбитих ворогів. Під час свого кривавого панування, Аттіла пограбував більше 70 міст, залишаючи позаду лише каміння та попіл. За його словами, він відповідальний за смерть мільйона людей, що є величезною цифрою для війська, озброєного мечами та луками.

Аттіла зустрів смерть під час свого власного «червоного» весілля. За словами Йордана, історика VI сторіччя, Аттіла лікувався від похмілля після свого чергового весілля (він мав багато дружин), коли розірвав артерію і захлинувся кров'ю, що хлинула йому в ніс та горло.

Тим не менш, записи Пріска, римського дипломата V сторіччя, говорять, що Аттіла мав і хороші якості. Надзвичайно жорстокий воїн міг бути вірним, щедрим і навіть милостивим, коли це було йому вигідно. І хоча він змушував стародавніх римлян тремтіти від страху, багато інших правителів, таких як Чингізхан, випереджали його в тому, що стосувалось варварства.

Жиль де Ре

Коли Жанна д'Арк очолювала свою успішну кампанію проти Англії під час Столітньої війни, у її війську був один безстрашний лицар — Жиль де Ре. Але найбільше він прославився не своєю хоробрістю, а своїм «хобі» — убивством дітей. Лицар наказував своїм підлеглим приносити йому дітей для тортур і вбивств. Говорили, що він убив від 80 до 800 дітей. Після сексуального насильства де Ре відрізав їм голови, а потім й інші частини тіла, за допомогою спеціального меча — бракмара, який використовувався виключно для цього кривавого заняття.

Вже у 1432 році почали ходити плітки про вбивче шаленство де Ре. Сварка з членом церкви змусила Католицьку церкву провести розслідування, щоб перевірити чутки. В ході судового слідства, батьки загублених дітей та колишні спільники де Ре побачили справжній масштаб лицарського свавілля. Він був повішений у 1440 році.