Царська влада у Паленке

mia для розділу статті / 14.10.2015, 17:21 / Джерело

Одне з найцікавіших міст майя з точки зору архітектури, скульптури та текстів, які в ньому зустрічаються, — це Паленке, яке в давнину мало назву Лакам-Ха — «велика вода». Оточене водоспадами місто існувало з кінця IV — початку V сторіччя до першої третини IX сторіччя, коли було покинуте під час колапсу класичної епохи майя.

Це місто дивовижне в тому сенсі, що знаходилось воно на периферії цивілізації майя (нинішній мексиканський штат Чіапас, західна окраїна території майя) і його жителі, ймовірно, відчували себе провінціалами. Однак вони рішуче на це відповіли — створили фантастичний стиль скульптури. Найбільш вишукані лінії, найбільш живі та красиві зображення — це Паленке.

Вони також виробили традицію довгих текстів. Значну частину того, що ми знаємо в деталях про ідеологію царської влади, про міфологію (уявлення про створення світу, про діяння божеств та легендарних героїв), чи про особливості ритуального життя — ми дізнались завдяки написам Паленке. Тому не дивно, що про це місто багато пишуть, видаються статті та книги, хоча фінальної книги про Паленке та його історію написано ніколи не буде.

Один з найцікавіших комплексів Паленке — це Храм написів, який отримав свою назву завдяки тому, що в кінці ХІХ сторіччя там було знайдено велику кількість написів. Храм розташований на вершині піраміди і в 1952 році під пірамідою було знайдене перше царське поховання в містах майя. Цією знахідкою мексиканський археолог Альберто Рус вніс в аннали майяністики своє ім'я. Потім стало ясно, що вся піраміда, написи в храмі, в погребальній камері на саркофазі складають єдиний комплекс. Система написів говорить про те, як правильно бути царем, завоювати повагу богів та підданих — свого роду Дейл Карнегі в майянських ієрогліфах.

Текст дуже довгий, містить велику кількість граматичних зворотів та приголомшливої лексики. Спочатку викладається династична історія царів, як вони починали правити та які обов’язки виконували. Головних обов’язків було два: зводити стели — кам’яні монументи з надписами, — та дарувати богам дари. З початку VI сторіччя згадуються предки, які цим займались, а вже в кінці VI сторіччя сталась династична криза, яка, до речі, описується доволі спокійно — на престол зійшла жінка, яка, до того ж, здобула позитивні відгуки.

В цей час Лакам-Ха, столиця Баакульського царства, бере участь у безперервних війнах. Ці війни призвели до того, що в 599 році Лакам-Ха була зруйнована військами канульського царя (Кануль був найважливішим майянським царством на той час, яке створило своєрідну міні-імперію). Вони дійшли з південних територій нинішньої Мексики (штат Кампече) до сучасного штату Чіапас, не маючи колеса та в’ючних тварин.

Місто вони руйнували двічі: вперше у 599 році та вдруге, коли руйнування були найжахливішими, у 611. Написи цього часу говорять про те, що була втрачена цариця та був втрачений цар. В результаті новий правитель був нелегітимним. Не говориться, що він був поганим чи злим, однак він приносить дари своїм богам, забуваючи про інших. Тим самим він порушує всю канву історії та соціального життя. Це — перша панель.

Два наступні, доволі розлогі за майянськими звичаями тексти, розповідають як новий цар К’ініч Ханааб Пакаль, який зійшов на престол у віці 12 років, починає виправляти помилки попередників. Для цього він підносить дари богам, перш за все прикрашаючи їх статуї. Статуям, як прояву бога в цьому світі, даруються капелюхи, намиста та сережки. Причому цар дарує кожному з тріади покровителів царської династії свій окремий набір прикрас, які, до того ж, мають власні імена. Це не звичайні прикраси  — кожна сережка чи намисто має своє ім’я.

Навіщо це робиться? Цим самим цар заспокоює серця богів, після чого починаються хороші дні та перемагаються всі вороги. Тобто головний обов’язок царя — не просто взаємодіяти з навколишнім світом, воювати, а взаємодіяти з надприродними істотами. Складається враження, що культура майя зосереджена на надприродному (це не зовсім боги в нашому розумінні). Головна задача будь-якого правителя — допомагати богам, приносити їм жертви.

Але для чого ці жертви потрібні? Різні месоамериканські культури пояснюють це по-різному: боги мають чимось харчуватись, їм потрібна допомога у постійній боротьбі за підтримання світобудови. Майя підносять богам сережки, намиста та капелюхи. Людські жертви не згадуються. Це цікаво та дивно, адже в більш пізній культурі ацтеків потрібно принести у жертву декілька десятків тисяч людей, видавити їм серця, і лише це заспокоїть серця богів. У випадку з майя це не так.

Заспокоєння серця богів означає, що після цього вони не будуть сердитись, життя налагодиться, проросте дорогоцінне дерево — дерево, яке частково складається з дорогоцінних для майя каменів. З іншого боку, якщо читати текст далі, з’являються неочікувані речі, які не відповідають образу культури, де основний обов’язок людей — слугувати богам.

Доволі довго дослідники вважали, що весь текст продовжується в схожому дусі, адже після повідомлення про заспокоєння серця богів починаються пророцтва на майбутнє. Спочатку згадується 672 рік, потім 692 і одразу згадується 830 рік. Далі згадується 4772 рік. Всі ці дати формально пов’язані з продовженням традиції обслуговування богів. Всі інституції вважали, що це — пророцтва, адже 672 рік — реальна історична дата, коли настав апогей правління К’ініч Ханааб Пакаля. 692 рік — час правління його сина, 830 рік — це криза майянської цивілізації і в Паленке вже не було царів. Про 4772 рік навіть не будемо говорити.

Однак в 2010 році було виявлено і в 2011 оголошено зовсім іншу ідею — тексти не є пророцтвами, хоч і вживаються спеціальні дієслівні форми, які позначають «неодмінне майбутнє». В мовах майя майбутнє — це суб’єктив, — тоді як неодмінне майбутнє говорить про те, що неодмінно настане якийсь рік, неодмінно з’явиться якесь божество. Текст, який іде після 672 року, поєднує в собі елементи умовного способу дієслова та неодмінного майбутнього.

Про 692 рік повідомляється, що буде заспокоєне серце богів, і якщо буде заспокоєне серце богів, то будуть їм дари від людей. Це ж говориться про 830 та 4772 рік. Це — свого роду шантаж божественних сил. З одного боку, потрібно заспокоїти серця богів, які набагато сильніші. З іншого боку, вони також залежать від людей. Неможливо інакше пояснити умовність в тексті: не дари людей викликатимуть ласку богів, а, навпаки, якщо боги будуть ласкаві, люди приноситимуть їм жертви.

Ця думка доволі незвична для людей, які звикли бачити архаїчні цивілізації зануреними в сакральність та вічність. Але схожі випадки зустрічаються також в інших архаїчних культурах — людям не подобаються божества, тому вони замінюють їх новими. Хоча насправді цей приклад одиничний, адже правитель бажав правильно викласти історію свого правління, чому він став володарем та як його дітям діяти за його прикладом.

Також він показує, що релігійна та ідеологічна система ієрархічного суспільства може бути доволі гнучкою. Це не означає, що він може викинути своїх богів та знайти нових, такі випадки ще не відомі в написах майя. Однак це може означати, що богів можна тимчасово не вшановувати, поки люди на них ображені, адже ображатись можуть не тільки боги. І тоді погано буде богам, а не людям. Найголовніше не просто поважати богів, а правильно взаємодіяти з ними.

Цей сюжет може бути цікавим і нашим сучасникам, адже він пояснює взаємодію з вищими силами — президентською адміністрацією чи іншими владними структурами.