5 міфів про князя Володимира

mia для розділу статті / 12.07.2017, 19:28 / Джерело

Розвінчання популярних міфів про Володимира Великого, його сім'ю та Хрещення Русі.

Мати князя Володимира була рабинею

Це правда.

Принаймні, так стверджує літопис. Ми не знаємо напевно історію походження матері Володимира. Її звали Малуша, і вона, як говориться в джерелах, була милостницею або ключницею, служницею княгині Ольги. Тобто чи служницею, чи то вона просто жила під опікою княгині — ми нічого про це толком не знаємо. І хто вона була, теж не знаємо, хоча в літописі фігурує її рідний брат Добриня. Але тут є важливий епізод, який детально викладено в літописі. Молодий Володимир, якому заважав тоді ще живий старший брат Ярополк, вирішив посвататись до нареченої Ярополка, Рогніди Полоцької.

У Полоцьку княжили не Рюриковичі, а князь Рогволод, що прийшов «із замор'я», і була у нього дочка, яка, взагалі кажучи, збиралась заміж за Ярополка, старшого в сім'ї. Але Володимир перехопив ініціативу і посватався до неї. І коли він посватався, Рогніда йому відмовила зі словами: «Не хочу роззути робичича». Під цим виразом мається на увазі весільний обряд, коли наречена знімає з нареченого взуття. Тут ключове слово «робичич», тобто син рабині. Суфікс -ич- вказує на походження. І ось це унікальне слово, яке вживає Рогніда, — робичич — говорить про те, що він вважався сином рабині, у всякому разі, серед сучасників. Тобто у нього було зовсім не чисте походження. У той час було інше ставлення до позашлюбних дітей, тому що все відбувається ще до християнства, до Хрещення Русі, а як був влаштований дохристиянський шлюб у князів, ми не знаємо. У ситуації, коли у правителя на стороні народилась дитина, величезне значення відіграє те, хто мати дитини. Якщо вона знатна наложниця, тоді у цієї дитини високий статус, а якщо вона безрідна служниця, рабиня, то тоді такий бастард не цінувався іншими братами.

Князь Володимир хотів прийняти іслам

Це неправда.

Відомо, що, вирішивши відмовитись від язичництва, яке мало сприяло справі об'єднання слов'янських племен і міжнародному престижу, Володимир став вибирати нову віру, яка стала б загальною для всіх. Приблизно в той же час, в 986 році, Русь вела переговори з Волзькою Болгарією, де головною релігією було мусульманство. Посли болгар запропонували князю прийняти іслам, але Володимир відкинув цю пропозицію, посилаючись на непридатні для Русі звичаї. Неприйнятність відмови від алкоголю, яка є однією з особливостей ісламу, — «Русі єсть веселіє пити» — пов'язана з тим, що «бенкети» князя Володимира були способом, а також і місцем розподілу бюджету.

Окрім ісламу, за легендою, Володимир також розглядав інші релігії і, зокрема, приймав з цього питання папських легатів і послів від хозарських іудеїв. Але Володимир розумів, що за цими римськими місіонерами стоїть не тільки папа, а й німецький імператор з його натиском на Схід. А хазарська держава була зруйнована ще батьком Володимира, Святославом. І він вирішив, що іудаїзм не годиться, тому що він губить ту державність, де він впроваджується як релігія. Як відомо, Володимир зупинив свій вибір на грецькому, візантійському варіанті християнства. Крім того факту, що на той час православ'я вже було поширене серед княжої знаті, багато православних священиків приїхало на Русь разом з Анною, візантійською принцесою, яку Володимир взяв у дружини.

Разом з християнством на Русі з'явилась писемність

Це частково правда.

Відомо, що слов'янська писемність в Давній Русі з'явилась дещо раніше. Вона використовувалась в великокнязівській канцелярії для міжнародних актів, в богослужбових книгах нечисленних християнських церков, в книгах, які перебували в особистому користуванні у християнізованої еліти, навіть для побутових потреб. Це підтверджують рідкісні джерела, що збереглись від тих далеких часів: мирні договори з греками 911, 944 і 971 років, які дійшли лише церковнослов'янською мовою в складі Повісті минулих літ; свідоцтво одного з римських пап про проведення богослужіння в Болгарії і на Русі рідною мовою, що датується десятиліттям раніше Хрещення Русі; наявність в Києві і Новгороді до Хрещення Русі християнських церков, згаданих в літописах; напис середини Х століття кириличними буквами «горунща» на глиняній корчазі, знайденій під Смоленськом (її значимість останнім часом піддається сумніву); повідомлення руських, візантійських і латинських джерел про хрещення княгині Ольги і одного з її родичів, яке, швидше за все, відбулось в 955 році. Літописи згадують і духівника, тобто священика, Ольги, який прибув з нею в Константинополь. Без сумніву, частина придворних також прийняла хрещення слідом за фактично правлячою великою княгинею. Першими християнськими мучениками на Русі були варяги Феодор і його син Іоанн, загиблі від рук руських язичників ще до Хрещення Русі, ймовірно, в 978 році. Це свідчить про існування варязької християнської громади в Києві, в якій не могло не бути книг.

Насправді акт прийняття християнства як державної релігії на Русі в 988 році, ініційований князем Володимиром, — це не початок християнізації, а швидше завершення її першого етапу. Не варто забувати про Окружне послання константинопольського патріарха Фотія 867 року, яке вважається першою звісткою про проникнення християнства на Русь. Він пише про добровільне прийняття хрещення «росами», яких в останніх дослідженнях впевнено трактують як вихідців з Київської Русі. Хрещення її фактичної правительки, княгині Ольги, в 955 році є важливою віхою на цьому шляху. Проникнення християнства і поява слов'янської писемності нерозривно пов'язані, оскільки християнство — це релігія Книги, а християнське богослужіння неможливе без сакральних текстів, які потребують запису. Розвиток великокнязівського управлінського апарату і зовнішньополітичні контакти з країнами, що мають високорозвинену цивілізацію, перш за все з Візантією, також стимулювали використання на Русі слов'янської писемності, яка вже існувала у її західних і південних сусідів. Міжнародні документи: мирні договори, вірчі грамоти руських послів, охоронні грамоти руських купців, які щорічно приїжджали в Константинополь, — писались двома мовами, в тому числі і церковнослов'янською, яка виступала в ролі літературної мови Slavia Orthodoxa.

На жаль, до нас дійшло дуже мало джерел від початкового періоду руського книгописання. Від X століття нічого не збереглось, перший датований рукопис — це Остромирове Євангеліє 1056-1057 років, а все інше — лише гіпотези, які все ж базуються на досить міцних підставах. Нам відомо, наприклад, що одразу після хрещення князь Володимир зібрав дітей зі знатних родин (до 300 осіб) для «навчання книжкового» або що в 1037 році князь Ярослав Мудрий зібрав книжників і велів їм перекладати з грецької і переписувати книги на «слов'янське письмо».

На Русі в XI столітті і пізніше як основний алфавіт використовували кириличний. Однак, крім кирилиці, на Русі знали і інший слов'янський алфавіт, створений первоучителями Кирилом і Мефодієм, — глаголицю. Наскільки активно вона використовувалась в X — першій половині XI століття, сказати складно, оскільки джерел від цього часу не збереглось. У джерелах другої половини XI — XII століття глаголиця знаходиться вже на периферії. Ми бачимо її, як правило, або у вигляді графіті на стінах церков, або в невеликих записах на полях кириличних книг, але ми не знаємо жодної давньоруської книги, написаної глаголицею. Вона використовувалась для тайнопису або в ініціалах для краси. Із записів на книгах глаголиця пішла в основному в середині XII століття, графіті на стінах зникають трохи пізніше.

Князь Володимир перший придумав хрестити Русь

Це неправда.

Першою хрестити Русь намагалась бабка Володимира, княгиня Ольга, але еліта — її син, князь Святослав, і його дружина — відкинула спробу, розраховуючи вирішити державні завдання силою зброї. Святослав зазнав поразки в політиці експансії, що зумовило більш гнучку конфесійну політику Володимира — вибір віри, яка підняла б міжнародний престиж держави і сприяла б її згуртуванню. Відомості про більш раннє, так зване Аскольдове хрещення Русі в IX столітті легендарні: вони пов'язані з прагненням візантійського патріарха Фотія продемонструвати звитяжну політику Візантії після руйнівного набігу Русі на Царгород в 860 році.

Взагалі кажучи, греки не дуже активно займались місіонерством. Кирило і Мефодій, наші культурні герої, які дали нам писемність, — це, по суті, єдиний, хоч і найяскравіший епізод нашої спільної слов'яно-грецької історії. А ось хрестити агресивну Русь, яка збирала нескінченні армії і періодично штурмувала Константинополь з метою пограбування, греки не дуже-то і збирались. А тут потрібно було хрестити всю Руську землю, пояснювати слов'янам, що їм треба хреститись. Володимиру Святому, який вже носив слов'янське ім'я і прогнав геть варягів, які збирались йти війною на Царгород, потрібен був мир, щоб провести християнізацію.

Князь Володимир спеціально розпалював сімейні міжусобиці

Це частково правда.

Певною мірою це вірно, якщо мати на увазі, що він, наприклад, був винуватцем смерті свого старшого брата, Ярополка. Якесь історичне зерно в цьому, безумовно, є. Володимир мав певну генеалогічну неповноцінність: він був сином рабині. Його навіть літописи називають робичичем, тобто сином служниці або сином рабині Малуші. Ми не знаємо, як був влаштований шлюб в дохристиянський час, але важливо, що він син Святослава, так би мовити, від випадкового зв'язку. І, ймовірно, цю генеалогічну неповноцінність він так чи інакше відчував, хоча батько його начебто нічим не обділяв, поки був живий, він дав йому на князювання Новгород. Але тим не менш він завжди був у сім'ї в позиції, так би мовити, трохи меншовартій. Це, звичайно, надавало йому, як часто буває в таких випадках, додаткової сили і енергії. Зокрема, він, кажучи сучасною мовою, замовив вбивство свого брата Ярополка, київського князя. Закінчилась справа тим, що він залишився єдиним представником нащадків Святослава Ігоревича, оскільки інший його брат теж загинув у міжусобній боротьбі — не з вини Володимира, але загинув. Загалом, з трьох братів врешті залишився один Володимир, який став єдиновладним правителем.

Існує думка, що він хотів змінити порядок престолонаслідування, але це дуже складне, дискусійне питання. Синів у нього була величезна кількість, що визначалось його велелюбністю, про що теж говориться в літописі. Є гіпотези, за якими він дійсно хотів поміняти порядок престолонаслідування і передати владу не своєму старшому синові, Святополку Окаянному. Ще велике питання — чи його син Святополк, оскільки тут теж складна сімейна ситуація, яку можна зрозуміти так, що Святополк був його племінником, а не сином. Але, так чи інакше, Святополк був старший, і після смерті Володимира все повинно було перейти до нього.

І є такі гіпотези, досить обґрунтовані, що Володимир намагався передати владу іншим синам, зокрема молодшому, Борису. Через це в 1015 році, одразу після смерті Володимира, розгорілась міжусобна боротьба, в якій брали участь його нащадки. Боролись Ярослав Мудрий, Святополк Окаянний і перші руські святі Борис і Гліб, які стали жертвами цієї міжусобної боротьби. Це тільки одна з версій, одна з гіпотез, що він хотів передати владу саме Борису. Інших версій теж чимало. Існує гіпотеза, що порядок престолонаслідування він не міняв, але колізія була в тому, що коли Володимир помер в 1015 році, то дуже занепокоївся Святополк, майбутній Святополк Окаянний. Неважливо, чий він син: Ярополка, брата Володимира, або самого Володимира — це точно не відомо. Але він дуже турбувався, бо він старший і все повинно було перейти до нього. Але проти цього виступив Ярослав, і зрештою саме він виявився переможцем у всіх цих міжусобицях і боротьбі за владу.